Одного разу, пораючись по господарству, у піввуха слухала булькотіння (у стилі «Весни» ВВ) плоскопикого телевізора.
Раптом мій слух увімкнувся на повну – розповідали про брата одного із президентів США минулого століття, який показав приклад «вірнопідданим», які не в міру захопилися різними нездоровими звичками, як от апетитний жировмісний фаст-фуд, і почав бігати.
Тодішній президент і сам би не відмовився стати взірцем активного переставляння ніг (із засмаглими підтягнутими литками), проте через проблеми зі здоров’ям не міг. Тому й напружив цією відповідальністю перед нацією свого брата.
Я перелопатила життєписи Франкліна Рузвельта вкупі із братами Кеннеді та інших президентів, які втілюють собою третій десяток керманичів супердержави.
Проте інформації ні про якого брата президента, який, взувши білі кросівки (а які ж, по вашому іще?), гордо тулив уперед граційними рухами легкоатлета в стилі Фореста (не того, про кого ви подумали) Гампа із відомого кінофільму, не знайшла.
Значення власного прикладу того невідомого брата, розказував зомбо-ящик, було неоціненне, адже за ним потягнулися й інші американці.
Мабуть, кожному відомо, що в США є не лише обширнодупі ропухи (зазвичай із бідного прошарку), а й доморощені спортсмени, які не лише правильно харчуються (для цього добре заробляють, здорова їжа в США ціниться вище за макдональсові «делікатеси»), а й бігають, бігають і ще раз бігають.
Для цього в Америці всі умови – спортивні доріжки, різноманітні марафони заради всього сущого і невмирущого та взагалі, високий пієтет до всіх тих, хто здатний на маленький подвиг встати раніше і побігати подовше.
Цьогоріч почала бігати ще в лютому (з перервою на ГРВІ та люті березневі хурделиці). Це було досить незвично – «холодний вітер у лице, а я – золотце», зимова шапка на очах і постійний страх негарно гепнути на хрусткому снігу.
Компанію мені складає моя німецька вівчарка Роксі, при чому вранішнім пробіжкам вона радіє ще більше, ніж я.
Наш скромний «марафон» – десь чотири кілометри вулицею та велосипедною доріжкою, яка веде від села до автозаправки, та назад.
Повз нас їздять вантажівки та автівки, але це нас не знічує – з іншого боку поле та кілька сосен, кисню – хоч обпийся.
Для нього потрібні лише хороші кросівки, жодних тобі кімоно та екстраеластичних трико. Прокинувся, взувся, така-сяка одежина і вперед!
Сусіди посміхаються і пропонують себе в компанію, далекобійники сигналять, приблудні пси заздрісно шамкотять. Романтика!
Біг мене надихнув на дві сентенції – «Уранці побігав – увесь день вільний» та «Очі бояться, а ноги біжать».
Справді, іноді на тебе навалюється бетонною плитою втома та нехіть, врешті-решт бажання довше поспати, проте хіба не переборювання себе створює в нашій свідомості ті мікротріщинки, на яких потім наростає м’яз сильної волі?
І хай я не брат президента США, що там сказати, навіть не сестра, мої кросівки сірі з блакитним, а не білі, я пропоную вам завтра рано-вранці теж прокинутися і просто почати бігти.
В якому напрямку ви не мчатимете, він буде правильним, аж позаздрять нам наші рідні, кволі «американські президенти»!