Домогосподарки, пенсіонери, хлопчики, дівчатка та їхні батьки добре знають турецький телесеріал «Величне століття. Роксолана», який вже повторно транслює канал «1+1».
Я дивлюся цей серіал.
Спочатку вважала це своєю маленькою патологією, дефектом, побічним захворюванням майже трирічного перебування у декретному засланні без права на дострокове звільнення, щоправда, без заборони писати та малювати.
Звісно, іноді верне з душі, коли головні герої починають активно обслинювати одне одного під щемку тривожну мелодію або труять другорядних солодким лукумом, душать шовковою удавкою та топлять їх у морі, як Му-му.
В серіалі є й історичні вставки та батальні сцени (якщо, звісно, режисер не лінується і не знімає дядьків на конях, які героїчно дивляться вдалечінь, стиснувши брови та інші частини тіла на фоні відеоряду) – тоді і мій чоловік зацікавлено втуплюється в екран.
Але знову починається любовна сцена, теленькають дзвіночки, шкребе за душу скрипка, чоловік кривиться («Як ти можеш це дивитися?!») і далі займається хоробрим знищенням комп’ютерних монстрів. («Як ти можеш у це гратися?»).
Нещодавно була на дні народженні в моєї родички. Ми, жіночки, розговорилися, і виявилося, що вони теж на дозвіллі «бавляться Роксоланою», ніби забороненою не кошерною цигаркою.
– У головного героя, який грає султана Сулеймана, такі очі! – захоплено розповідає Тоня, – О-о-о!!! Я просто млію! Колись дивилася один турецький серіал – він теж там грав. Ще тоді мені сподобався. Аж тут його побачила в «Роксолані»! Ну все, думаю, мушу дивитися!
– А я підтримую Гюррем! – це вже розпинається сама іменинниця, – Всі ці чвари, які вона влаштовує – молодець! Так їм, тим зміюкам гаремним!
– Ага, – киваю головою я, – Гюррем така!
А ось буквально на днях була в будинку Національної спілки письменників України, на урочистостях.
До мене раптом підсідає письменник-боровичок, сивий, здається, скрізь, років 75-ти (середній вік українського письменника, за словами одного з керманичів НСПУ, – 70 літ) і запитує:
– А ви дивитеся серіал «Величне століття. Роксолана»?
– Так, дивлюся, – відповідаю у повному шоці.
– Вам казали, що ви схожа на одну з героїнь? – вицвілі очі письменника явно потребували в окулярах.
– Ні, що ви! – вражаюся, – На кого ж?
– На цю… Сестру султана… Як її? Хатідже! – із задоволенням видає чоловік.
– Овва! – дивуюся, – Хіба ж я на неї схожа? Ні!
– Кажу вам! – авторитетно заявив письменник, – Схожа! Викопана тобі Хатідже-султан!
Тож любі мої любительки серіалу! Не дивуйтеся, що після тривалого перегляду цього телевізійного «мила» й вам казатимуть, що ви, виявляється, схожі на Гюррем-султан, Махідевран-султан, валіде, Ніґяр-калфу, Дайю-хатун та інших героїнь!
Таке враження, що ми вбираємо губкою риси, звички, поставу, характер телевізійних образів і перетворюємося на когось іншого…
Ще, гляди, гарем захоче…
Тьху-тьху-тьху! (Тричі стукаю об дерев’яний стіл).
Для довідки:
«Величне століття. Роксолана» визнано найдорожчим турецьким серіалом.
Телесеріал знятий за мотивами реальних подій, оснований на деяких історичних документах.
Головним героєм телесеріалу є султан Сулейман І Пишний, якого самі турки називали Кануні, тобто «законодавець», який правив Османською імперією в XVI столітті, на котре і припав її розквіт.
Головна героїня телесеріалу, його кохана і дружина, якій він дав ім’я Гюррем (Хуррем в історіографії) — «та, що завжди сміється», в Україні більш відома, як Роксолана.
Гюррем, яку раніше звали Анастасією, потрапила в полон до татар, які напали на її село і вбили батьків та сестру. Настю спершу відвезли до Криму, а звідти до Стамбулу, де вона й потрапила до султанського палацу Топкапи.
Побачивши султана Сулеймана, українка відразу закохується в нього і тому вирішує будь-що завоювати любов цього суворого чоловіка. Завдяки жіночим хитрощам, підкупам, інтригам і своїй кмітливості Настя зрештою стає улюбленою наложницею султана.
Вона зачаровує його своєю вродою, веселою вдачею і дотепністю. Змагаючись за кохання Сулеймана, Гюррем наживає собі ворогів через свій нелегкий характер.
Слід відзначити, що характер серіальної Насті Лісовської дуже відрізняється від характеру тієї Насті, яку змалював відомий український письменник Павло Загребельний у своєму романі «Роксолана».
Телевізійна Гюррем – істерична, пихата, мстива, йде «по головам», а Хуррем Загребельного здобуває свій високий статус дружини султана завдяки гострому розуму, виваженості та поміркованості.