Розповім про те, що відразу спало на думку, коли приїхала до Польщі. Про те, чому тут, про свої враження від почутого і побаченого – напишу пізніш. Признаюся, що основною причиною, яка змусила стрімголов за 3 дні зробити візу та залишити кота напризволяще, стала журналістика.
У Польщі не вперше, але вперше вранці зустріла світанок, вперше скуштувала суп Журек, побачила польське село.
Щодо останнього: немає закинутих необроблених земель. Чисті без бур’янів овес, жито, пшениця. На полях росте капуста, картопля. Плантація буряків – це якесь чисте, без зілля, посаджене під лінійку, диво для української сільської жінки.
Є бензинова заправка. 18 км від Любліну. Зобачила лише один шевченківський будиночок, а загалом котеджі, дачі. Навкруги ліс і по-всюди квіти. Сюди місцеві приїзжають порибалити, або просто відпочити.
Їдучи в автобусі з Житомира, познайомилася та сиділа поруч з поляком (ми ще й народилися в один день). Він порадив прибдати сім-карту Lycamobile – приблизно 1 грн. за хвилину на стаціонарні телефони України, до 2 грн. на мобільні. Можна також обрати Orange, T-mobile.
Обов’язково розміняти пеньйонзи, бо в Польщі курс відрізняється від нашого. 100 злотих на Україні – 250 грн, а в польських канторах – 300.
Про дороги не буду розповідати: всім зрозуміло, що Україні такі й не сняться. Ціни на продукти харчування також відрізняються. Але я не про це.
Ми маємо вкрай неблагополучну зовнішню обстановку і величезну кількість внутрішніх проблем, яких не злічити. Велика частка української економіки перебуває в «тіні».
Польща характеризується стабільною внутрішньополітичною ситуацією, зростаючим рівнем економіки, невисоким рівнем безробіття, а також досить високим рівнем суспільної культури.
В 1991 році Польща була біднішою за нас, вона в нас купувала все — від продуктів харчування і предметів домашнього побуту до побутової техніки. Але за ці роки вона нас випередила на 20 років у своєму розвитку. Тепер наші ж українці їдуть працювати на польські трускавки, будівництва, бо зарплатня тут більша.
Україна має міста, які можна назвати перлинами європейської цивілізації, але у більшості багатства багатовікової спадщини не перемагають радянську сірість і пострадянський бардак.
Село деградує безумовно. Архітектурні пам’ятки розбирають по частинках – на металолом, додому, куму, чи ще кудись. Більшість історичних місць вже давно в занепаді, чого не часто зустрінеш у Польщі. Їхні костели, замки, інші споруди милують око та захоплюють дух. У нас, зрозуміло, відсутнє фінансування, та й навіщо це, коли бабуся всю пенсію витрачає на ліки чи комунальні послуги.
Замкнутий круг, який розірвати нелегко. Ми самі не бережемо, не вміємо чи не бажаємо правильно використовувати свій потенціал. А Україна його має та повинна використовувати свої переваги – вигідне географічне розташування, сприятливі умови для розвитку сільського господарства.
Дорогих автівок у нас більше, ніж в самій Європі; постійно відкриваються нові магазини і центри дозвілля, які переповнені людьми; у ресторанах на свята буває й не знайдеш місця.
Все свідчить про те, що Україна не така вже й бідна країна, а прибіднятися у нас увійшло у звичку.
Ще античні філософи вважали, що «не вміти переносити бідність – соромно, але невміння позбавитися її працею – ще більший сором».
Причина бідності — наша надія на те, як казав Остап Бендер, «закордон нам допоможе».
Чекати «манни небесної» немає коли. Варто міняти свою психологію сприймання ролі особистості у власному заробітку. Як працюємо – стільки маємо.
Насправді в сучасних умовах здоровій людині потрапити у категорію «багатий» не так уже складно. Було б бажання працювати.