22 роки минуло вже з тих пір, як Україна стала незалежною. Багато це, чи мало – 22 роки? Згадаймо історію.
За такий приблизно час молода Радянська Росія, яка перед цим вийшла з першої світової війни, революцій і війни Громадянської, створила економіку, яка в кінцевому підсумку перемогла Німеччину у кровопролитній війні.
Ізраїль в умовах постійних воєн з сусідами-арабами створив процвітаючу ядерну державу.
Бідний комуністичний Китай буквально увірвався в перший десяток економік світу.
Молоді азійські «тигри» – Японія, Сінгапур, Південна Корея, Гонконг із відсталих корумпованих псевдодержавних утворень стали передовими в світі.
Її населення за цей час зменшилось на 7 мільйонів людей, ще майже стільки ж кращих її робітників і спеціалістів виїхали на заробітки за кордон. В тому числі в країни, які 22 роки тому перебували в гіршому, ніж Україна, економічному становищі.
Рівень промислового виробництва, поголів’я худоби, та ряд інших показників в Україні сьогодні нижчі, ніж у післявоєнні сорокові роки. А з 90-ми стартовими роками незалежності порівнювати сьогоднішню Україну взагалі непристойно.
За 22 роки в нашій області майже вдесятеро зменшилось поголів’я худоби і майже у стільки ж разів обсяг промислового виробництва, у кілька разів кількість робочих місць, площі оранки земель і посіву, просто набагато – кількість населення.
Під тиском бездарного менеджменту і корупційних механізмів задушені льонарство і хмелярство, цукроварна, фарфорова і машинобудівна промисловість, і багато-багато іншого.
Сьогодні нещадно й жорстоко вирізається і вивозиться останнє, що залишилося – ліси.
Гранітні кар’єри ще рвуть камінь, от би ще наостанок ільменіт, титанову руду, вишкребти і продати, щоб тим, хто тут залишиться, не дісталось.
Найперша мрія ледве чи не кожного випускника сільської школи – щонайшвидше втекти з рідного села. Бо тут немає жодних перспектив знайти роботу з пристойною зарплатою, побудувати сім’ю, виростити і «підняти» дітей…
Плодами незалежності, як це нерідко буває в людській історії, Україна тут не виняток, скористалися нахраписті шахраї. Будувати державу Україну вони не тямили як, та й не дуже хотіли.
Вони прийшли до влади з єдиною метою – красти. Вони обікрали, пограбували старше покоління українців, які ціною важкої праці створили, побудували всі ті заводи, літаки і пароходи, скупивши їх за копійки і бездарно порізавши на металолом.
Вони грабують покоління сучасних українців недоплаченими зарплатами і захмарно високими цінами на все. Вони грабуватимуть покоління наступних українців, яким доведеться розраховуватись за взяті ними у міжнародного валютного фонду та інших організацій і тупо розкрадені кредити.
Скажімо, розплата за корейські, вибачте за грубе слово, хундаї, почнеться тільки з 2017-го.
Це ми дозволили їм нас грабувати. В обмін на це вони закрили очі на те, як ми розграбували наші ж господарства. Більше того – ми освятили їх «діяльність», благословили на неї своїми голосами на виборах.
Але все те, що дістається даремне, користі потім не дає. Навіть син, який бере у батька поросятка на вирощування, має заплатити йому за них хоч п’ять копійок – інакше вони рости не будуть, захворіють і виздихають.
І поборотися за нашу незалежність, заплатити за неї, за пристойне життя, заради якого ця незалежність, власне, і здобувалась, таки ще доведеться. І чим пізніше ми зрозуміємо це, тим важчою буде боротьба. А починати її з себе потрібно.
Сьогодні ми здобуваємо свою маленьку незалежність. Від магазинних продуктів. Копанням особисто вирощеної картоплі. Якою б важкою ця робота не була, вона дає лише маленьку незалежність.