В день музики, який в світі відзначається 1-го жовтня, родичка славетного українського композитора, диригента, нашого земляка Анатолія Пашкевича Тетяна Пашкевич розповіла Репортеру Житомира про те, яким був її дядько.
Його пісні “Степом, степом”, “Синові” та “Мамина вишня” стали справжньою класикою, композитора удостоїли звання народного артиста та ордена “За заслуги” III ступеня.
Тетяна пишається тим, що народилась в Баранівському Поліссі, яке прославив своєю творчістю Анатолій Пашкевич. Нині в Баранівці міський будинок культури носить ім’я нашого земляка, є пам’ятна дошка, вулиця названа в його честь.
Також щороку проводяться різноманітні творчі заходи, присвячені пам’яті композитора, в яких Тетяна зі шкільних років брала участь, оскільки її дитинство і юність пройшли в Баранівці, а батько Тетяни – Дмитро Пашкевич, хоч і працював на заводі “Случ” – славився чудовою грою на баяні, а також гарно танцював.
Неповторний і самобутній у всьому, геніальний в плані творчості, чесний і щирий, безкомпромісний щодо лукавства, істинний патріот України, добрий до людей. Таким його пам’ятають родичі.
– Яка рису особистості Анатолія Пашкевича ви можете назвати визначальною?
– Його прямолінійність і принциповість. Він дуже любив людей, вболів за Україну, був небайдужим до чужого горя й безкомпромісним до несправедливості й лукавства і найменшої брехні. Якщо бачив підступ – прямо в очі говорив те, що думає. Тому іноді його характер здавався конфліктним.
– Він написав прекрасні пісні присвячені матері.
– Ставлення до матері визначає, наскільки людина є Людиною. Він дуже любив матір. Вона зробила все, щоб він, хлопчик з провінційного Довбиша зміг розкрити свій талант – спочатку продала єдину годувальницю родини – корову, щоб купити синові баян, а далі все своє життя підтримувала його.
Він по телефону співав їй свої пісні. Рекомендую прочитати книгу-оповідь “Мамина вишня” видавництва “Веселка” 1994-го року, де розповідається про його дитинство та розривається ставлення до рідної матері.
Так склалося, що Анатолій керував академічними народними хорами не лише на Житомирщині, а й за її межами. Він очолював Черкаський, Волинський, Чернігівський народні хори.
– Ми знаємо, що він прожив непросте життя, на першому плані в Анатолія Пашкевича була творчість, не розлучаючись з нею, він покинув цей світ.
– Справді, в останні години свого життя він настукував мелодію незавершеної пісні, яка пішла з ним на небеса.
____________________________________________________________________________
Анатолій Пашкевич помер у січні 2005-го. Рівно через місяць, 11 лютого, він мав святкувати свій 67-й день народження.
Його поховали в Черкасах поруч з народною артисткою Ольгою Павловською. Саме вона була першою виконавицею пісні “Степом, степом…”.
Ось вона – одна з кращих пісень про війну… Перші “штрихи” тексту та музики цієї пісні з’явились саме на Житомирщині, до від’їзду Анатолія Пашкевича в Черкаси. Композитор деякий час працював у Коростишеві, проживав у одному з готелів. Заготовки він показав поету Миколі Негоді. Спільними зусиллями був створений цей шедевр.