Хоча Іздрик достатньо сказав про мудаків у своєму «Трактаті», проте ця тема настільки благодатна, що не можу стриматися. Все-таки вони злять, викликають посмішку і надихають водночас, як би там не було! Особливо – поліські мудаки.
Найбільше мене дратує мудак-хазяїн, який масово водиться на околицях області і її центру. Він відрізняється від інших дивовижною працездатністю в будь-яку пору року та погоду і залученням до святої роботи заради власного ситого майбутнього всіх, хто згоден осягати тонкощі городництва і тваринництва лише за їжу: дітей, внуків, близьких і далеких родичів, алкашів і дебілів.
Мудак-хазяїн мислить широко і згоден загарбати в свої жадібні лапи навіть те, що не здатен стравити: зайвий гектар поля, ще одну корову (сто кроликів, тисячу курок-несучок), магазин, хату самотньої бабці-сусідки, кількох дітей із сирітського будинку та, звичайно, крісло депутата.
Для нього особливо пріоритетними є ті справи, які приносять прибуток. Якщо в певний момент часу люди потребуватимуть марлеві пов’язки – він організує підпільний швейний цех, якщо всі раптом захочуть харчуватися лише грибами – мудак-хазяїн перетворить половину своєї господи на вогку галявину і засипле її спорами.
Мудак-хазяїн – це стовп сільськогосподарської галузі нашої області. Він це прекрасно усвідомлює і бореться за свої права. Проте не на державному рівні, а примітивному – якщо хтось посягне на яблуко з його саду, отримає купу матюків і кулю із сіллю у сраку.
Мій улюблений вид – це мудак справедливий. Його можна вирізнити з натовпу за сумним виразом обличчя і кутиками губ, які вічно опущені вниз. Мудак справедливий – запеклий песиміст, тому що десь глибоко в підсвідомості він розуміє, що справедливості насправді в світі немає. Проте зовні він усіма силами намагається довести, що це не так. Найчастіше – на своєму прикладі. Так, одного разу вам допомігши, мудак справедливий згадуватиме це ще десять років поспіль і чекатиме від вас довічну васальську прихильність і різнопланові послуги.
Мудак справедливий прагне довершеного порядку у всьому – від кухні до вашого особистого життя. Він не посоромиться заглянути у ваш холодильник і вказати на те, що в ньому щось запліснявіло, а також по-батьківськи повиховувати вас при свідках, навіть якщо ви давно виросли з дитячих штанців.
Мудак справедливий впевнений, що він – знавець у багатьох галузях. Якщо вас звільнили з посади кореспондента в місті Же, може порадити написати гнівний лист в круте московське видання і, поки вам відпишуть відповідь і допоможуть, влаштуватися на перший час працювати прибиральником. Мудак справедливий впевнений у своїй правоті, хоча іноді справедливо погоджується, що він також, як і ви, дурень.
У повсякденному житті житомирян часто зустрічається і мудак-дон жуан. Це романтичне мудило любить хвалитися перед чоловіками та жінками своїми сексуальними пригодами з детальними подробицями. Мудак-дон жуан певний час намагався обговорювати свої колишні любовні звершення і з власною шлюбною дружиною, але отримавши по морді, перемкнувся на об’єктивніших слухачів.
Він – зрадник. Мудак-дон жуан не соромиться цього, а вважає чеснотою справжнього самця. Він дбайливо піклується про власний товарний вигляд – вчасно підстригає скрізь волосся, правильно добирає одяг і обов’язково жує орбіт, щоб часом яка краля не запідозрила його в несвіжому подиху.
Мудак-дон жуан уже на першому побаченні з потенційною коханкою може продемонструвати їй свій патик і запропонувати потриматися за нього. І це зовсім не ексгібіціонізм. Романтичне мудило вірить, що одного разу побачивши його «господарство», жінка запалиться шаленим бажанням злягатися.
Найчастіше він правий, бо зустрічається мудило-дон жуан лише з мудачками, які, власне, і самі страждають на щось подібне.
В четвертому гуртожитку державного університету міста Же можна надибати рідкісний вид – мудак із Олевська. Він поділяється на два підвиди – мудаки з Олевська-бодібілдери та ті, які не качаються.
Їхнє існування зводиться до одного – обидва підвиди шалено бухають, а потім мудаки з Олевська-бодібілдери лупцюють і знущаються над мудаками з Олевська, які не качаються.
Найкрасивіший – це мудак-Шварценеггер. Його ідол, як ви вже здогадалися, старий-добрий Шварц у свої молоді роки. Заради того, щоб бути схожим на нього, мудак-Шварценеггер ладен днювати і ночувати в спортзалі, жерти різне лайно і пожертвувати статевими зносинами.
Мудак-Шварценеггер може довго із захопленням розглядати себе в дзеркалі: мацати надуті біцепси, горбики на пресі і ляскати себе по пружному задку. Коли він не відвідує кілька днів спортзал, то почувається кепсько, відчуває ломку і не може без відрази поглянути на своє відображення.
Мудак-Шварценеггер знає про свою зовнішню красу і в пляжний сезон дозволяє про це дізнатися й іншим, гордо затискаючи сідницями ниточку стрінгів і прогулюючись Гідропарком. Коли мудаки з Олевська-бодібілдери не витримують такої наруги над своїми естетичними вподобаннями, вони охоче лупцюють і мудака-Шварценеггера.
Мудак-журналіст – він працює за ідею та честь трудитися саме кореспондентом, а не якимсь там вчителем. Спочатку гроші йому не потрібні. А потім мудак-журналіст раптом усвідомлює, що має погану звичку: їсти хочеться тричі на день, і починає вимагати за свою писанину бабло. Зазвичай замість мішка грошей йому дістається лише удар тим самим мішком у найвразливіше місце, тобто в голову. Тоді мудак-журналіст продається – кому за копійки (чолом восьми гривням!), кому – дорожче, лягаючи під банкомат, ніби валютна повія.
Але скільки б не отримував мудак-журналіст за свої «статті», він усе одно голодний. Не дарма ж розумні організатори прес-конференцій завжди передбачають «каву-брейк», де підгодовують кореспондентів печивом, дешевими цукерками та гарячими напоями. Мудак-журналіст ніколи не відмовляється, коли його пригощають. Якщо ви його хочете запросити на якийсь захід, насамперед варто зазначити, що після «всього» буде фуршет. Тоді мудак-журналіст точно прийде. І не сам.
Найнебезпечніший – мудак-правоохоронець. Особливі прикмети: голова неправильної форми (занадто мала, неоковирна, приплюснута «з полюсів»), якийсь чиряк на пиці, схильність до садизму та тупувата «професійна» цікавість до всього, що оточує. Мудак-правоохонець любить придумувати прізвиська тим асоціальним типам, поблизу яких відчуває свою значимість та силу.
Прізвиська зазвичай несуть у собі легкий наліт романтизму, адже мудак-правоохоронець у душі – вразлива та наївна людина, яка може заплакати, наслухавшись шансону. Він ніколи не розлучається з «виховательником», тобто гумовим кийком, і навіть під час сну зворушливо стискає його в своїй правиці як символ своєї чоловічої гідності.
Мудак-держслужбовець – це дуже особливий вид, адже він – деталька-віталька бюрократичного маховика. Центр популяції мудаків-держслужбовців у нашій області розміщується на майдані з пам’ятником у вигляді гранітного конструктора космічних кораблів, який нахненно тримає у своїй руці супутник, ніби мудак-правоохоронець – гумовий кийок.
Мудак-держслужбець в основному харчується кавою з автомату або розчинною, та пиріжками, що продаються на першому поверсі адміністративної будівлі, в приміщенні якої він працює. Одягатися любить у костюм-«двійку», а той, що просунувся трохи вище кар’єрною драбиною – у костюм-«трійку». Його одежина відгонить сирістю та хворим шлунком.
Дупа мудака-держслужбовця – це камбала без очей, тому що вона постійно в сидячому стані. Навіть у громадському транспорті таке мудило намагається сісти, бо інакше не може. Це вид дуже любить обкладатися паперами, барикадуючись від оточуючих. Якщо хтось щоденних прохачів хоче відволікти його від цієї пильної справи, мудило сердиться, шкіриться жовтими зубами і проливає на свої коліна розчинну каву з чашки, яка вже там скисла.
Поряд із тим мудак-держслужбовець не дурний попліткувати зі своїми братами та сестрами по паперах. Особливо його тішать чутки про те, що начальство «нагнуло» когось зі знайомих дрежслужбовців. Ця новина зігріває мудака ніби пластикова пляшка з гарячою водою – холодні ноги студенток із четвертому гуртожитку державного університету міста Же, й нагадує, що не він один такий…
Мудаки можуть бути невігласами та інтелектуалами, цнотливими і розпусними, невезучими і пестунчиками долі, проте їх поєднує одне – вони невинні діти радіоактивної природи Полісся. Бережімо навколишнє середовище!
P.S. Доповнити трактат двома останніми видами мені порадив мешканець міста Коростеня – Валентин у червоному шалику. Привіт йому.