Іноді варто кинути всі справи, сісти у автівку і податися світ за очі.
Саме так ми і зробили – вирушили з теплого Криму на берега суворого Амуру, арендувавши хороші автомобілі у bls.ua – http://bls.ua/arenda-avtomobilej-v-krymu/
Маршрут нашого каравану пролягав не тільки через промислові центри Хабаровського краю.
Чим живе далекосхідна глибинка? У чому її сила?
Оненко, Актанко, Перменко – судячи з прізвищ місцевих жителіd, ми десь на берегах Дніпра. Але ні, ось він, Амур! Внизу, а над ним, на високому, не доступному березі – нанайське село Сікачі- Алян, розташоване приблизно в годині їзди від Хабаровська. Непросте село. Зразково -показове. З десяток років тому на кошти держбюджету тут збудований комплекс, який об’єднав під одним дахом і сільську адміністрацію, і бібліотеку, і фельдшерський пункт, і дитсадок, і школу з лінгафонним кабінетом, і етнографічний музей.
Така розкіш дісталася Сікачі-алянцам не тільки за гарні очі (хоча що є, то є), але завдяки сусідству з історичним пам’ятником На базальтових валунах у Амура виявлені петрогліфи, вік яких визначено у кілька тисяч років. Деяким, на кшталт «Дембель», менше. Нічого, пройдуть століття, археологи майбутнього поламають голову над тим, що це за звір такий.
Тим, хто бачив онкодиспансери в Комсомольську і величезний онкоцентр в Хабаровську, нічого пояснювати не треба …
Нані ( або, що нам звичніше, нанайці ) – як і раніше річкові люди. Живуть в основному за рахунок рибного лову, часто – виживають. Кілька років тому багато будинків в Сікачі- Алян енергетики знеструмлювали через борги: людям нічим платити за світло. Та й у наш приїзд на дверях сільського «палаццо» висів графік відключення струму. І все ж, за словами Світлани Миколаївни Оненко, число корінних Сікачі-алянцев стабільне.
До речі, про жартівливому прізвисько «нанайські хохли». Першими переселенцями з «материка» в тутешніх краях виявилися українці. Вони і замінили початкові закінчення нанайських прізвищ на «а» звичним «о».
Коли Disco на нешипованних покришках без праці підійнялися по обледенілих серпантинах на висоту 650 м, і перед нами відкрилася панорама околиць Сонячного з його безкраїми сопками, багато що стало зрозуміло.
Відвідування високогірного озера Амут з упорядкованою базою відпочинку стало вагомим поповненням скарбнички яскравих вражень. А коли з’ясувалося, що в околицях Холдомі найбільша кількість сонячних днів у році (порядку 220 ) на Далекому Сході, бажання сперечатися з евенками остаточно пропало. Ви запитаєте: «А що ж екологія»? У різних «зелених» рейтингах російських і зарубіжних організацій навіть самий напханий підприємствами Комсомольськ-на-Амурі вже кілька років поза «чорного» списку. І вже точно закриття в останні десятиліття акумуляторного і сірчанокислотного заводів дозволило вільніше дихати місту і його околицях. Та й «біобарометр» (численні сліди живності на снігу в сопках ) не вказує на «бурю».
Якщо ж додати прокладені в радянську епоху і підтримувані в хорошому стані асфальтовані дороги до Холдомі, то …
І все ж у «Холдомі» не опускають руки. Закуповують додаткове обладнання, готують нові траси, планують використовувати штучний сніг, на якому тепер проводять великі змагання. «Сумка скарбів» наповнюється новим вмістом…
Так Росія чи – Далекий Схід? Кожен вирішить сам. Одне ясно: то погане і хороше, потворне і велике, що в є в цій країні, тут видно жорсткіше, виразніше, ніж на «материку», не кажучи вже про його центр. Тут протилежності йдуть стик в стик, «без амортизаторів», як на трасі Хабаровськ – Комсомольськ-на-Амурі важкі ділянки разом змінюються «протитанковими», а ті – майже ідеальними, над якими Disco 4 пливе на пневмопідвісці.
Ще раз подяка http://bls.ua/ за хороші автівки, без яких наша подорож не здійснилась.