З того часу як почалися події на майдані, а точніше з 1 грудня, у мене неймовірна кількість разів мінялася думка, позиція, ставлення до всього, що відбувалося в столиці.
На ПК збережено кілька варіантів моїх невисловлених привселюдно думок, і вони варіюють від радикально правих до майже нігілістичних, але в жодному з варіантів, вони не наближалися до радикально-лівих чи просто наближених до лівих. Тепер моя позиція знову все більше схиляється до радикально правих.
Найбільше що бісить, це та невизначеність позиції, яка ніяк не хоче мене покидати. Я не ЗА майдан, так само як і не ПРОТИ майдану. Проте, коли я читаю новини, переглядаю відео, де стільки доказів, що в нас панує безкарне злочинство з боку тих, хто мав би захищати, то просто відбирає мову… Єдине що у мене ніяк не змінюється, це те, що кожен повинен починати з себе і всюди є нормальні люди, а є просто моральні виродки. І одне пов’язане з іншим.
У своїй боротьбі (хоча, чесно кажучи, я вже не знаю за що і проти чого та який наслідок нашої боротьби має бути) ми не повинні опускатися до того морального занепаду, коли нічим як окрім кулаками/зброєю/кийками не можемо довести позицію.
Єдине, що мені зараз спадає на думку, і чому все-таки схиляюся до правих, та не виступаю проти всього, що твориться у столиці та по областях, це те, що мені страшно жити в такій країні. І якщо навіть зараз немає диктатури (а, чесно кажучи, її немає, бо де ви бачили, щоб при диктатурі так привселюдно насміхалися з політичної верхівки як у виступах «95 кварталу» чи щоб її можна було облити грязюкою на першому ліпшому сайті і при цьому не бути покараним), бо так звана «диктатура» появилася, коли влада не сказала «Ласкаво просимо» мітингувальникам, а відповіла як відповідає будь-яка легітимна влада країни – вона вирішила придушити протест народу. То з таким розвитком подій, дуже логічно, що вона може бути у майбутньому.
Єдине в чому вона (влада) промахнулася – це ступінь придушення, перегнула палку, знаєте так «мінімально» і ось пожинає плоди.
Ось чому тут не можна звинувачувати лише владу, вона зреагувала як будь-яка нормальна влада (де ви бачили, у якій європейській країні ат і взагалі країні світу. щоб мітингувальникам казали «Ласкаво просимо» та «Нате все, що побажаєте»), але й протестувальники не винні в тому, що їх не хотіли чути, не прислухалися до них, не почули, а лише кивали головою та водили їх хороводами, бо не мали чим зайняти народ,який мерз та чекав рішень, реакції на свої вимоги, але аж ніяк не ігнору та придушення такого розміру.
Наш президент хоче мирного врегулювання, але ж у нас президентсько-парламентська республіка, що означає, що все ж таки перевагу у має президент, то чому ж, питається, міністр оборони Лебедєв віддає наказ відправити до Києва 25 окрему Дніпропетровську повітряно-десантну бригаду, для того, щоб допомогти мирно вирішити конфлікт? Це просто смішно.
То чому ж такий «тиран», з повнотою влади президент не може зробити нічого достойного вже третій місяць? Тому що він ніякий не тиран, бо тиран – це сильна особистість, при якій бояться зайвий крок зробити (хіба мало прикладів з історії, за період СРСР чи та сама нацистська Німеччина), яка не тільки придушує, але й наводить порядок в країні, а не наживається та жаліється в інтерв’ю, що ой як пізно він вернувся з роботи, «роботяга».
Він ніякий не президент – бо це людина, яка керує державою, а не розповідає байки. Я розумію, що керувати важко, але ніхто не каже одноосібно, на кожну сферу є радники, помічники, міністри, парламент вкінці-кінців. Чому, коли потрібно було, то Кучма заставив всіх сидіти на робочих місцях у Верховній Раді, поки не було створено нову Конституцію, бо всі знають – це була авторитарна держава.
А наш президент – ще не доріс до того, щоб бути авторитарним правителем, тим більше тираном. У цьому випадку ще більше негідно, що він ховається за силовиків замість того, щоб справді займатися вирішення цього конфлікту.
Тому що б там не було, але все-таки підтримую мітингувальників, бо якщо я кажу, що потрібно починати з себе, то вони вже почали. Вони хоча б знають, що з новим керівництвом є надія все-таки на інший розвиток нашого сценарію.
Я розумію, що нове керівництво як і прийде, то над людьми не буде веселки з якої посипляться грошенята, але коли він буде, то нехай хоча б пам’ятає, що він прийшов не мирним шляхом, і як прийшов так може і піти.
Думаю, ці протести – хороша наука, що ми вже не такі дураки, що нам скажуть,а ми помахали головами і пішли на кухню чекати грошового дощу чи снігу-покращень. Ми просто знаємо, що якщо нас не чують, то ми зможемо зробити, щоб почули. Кожен вже почав з себе, хоч в якісь мірі, то нехай продовжує, але не падає до того морального приниження, яке зараз спостерігаємо серед владних та силових структур.
Все буде добре. Просто якщо хтось думає так як і я, а хтось просто не знає як і не має як допомогти мітингувальникам, то просто займіться собою.
Бо у новій державі, яку ми так хочемо, потрібні люди думаючі, які зможуть допомогти у відбудові та відновленні того що було зруйновано зараз, а тим більше потрібне суспільство інтелігентне з мисленням, яке розумітиме, як вивести державу на новий рівень та не дати їй скотитися в яму. Бо не так важко щось Отримати, а набагато важче це Утримати та розвивати далі.
Отримана незалежність держави у 1991 і розвиток до сьогодні та її стан на сьогодні – чудові цьому приклади.
Не лише читайте і говоріть, а мисліть, це краще ніж без задньої думки кидати каміння та бити кого попало, це стосується всіх.