Наближається чергова річниця відзначення Дня Перемоги. У зв’язку зі складною конфліктною ситуацією в Україні чи не вперше за роки незалежності у Житомирі 9 травня не буде традиційного параду, червоних прапорів і георгіївських стрічок.
Репортер Житомира вирішив зустрітися з головою Житомирської міської ради ветеранів Анатолієм Тимофійовичем Трещовим і дізнатися позицію ветеранів стосовно таких обмежень, провести паралелі між українськими подіями сьогодення і роками Великої Вітчизняної війни (ВВВ).
Анатолій Трещов – росіянин за походженням, чиє дитинство і молоді роки пройшли у Тамбовській області.
На разі, живучи у Житомирі, ветеран вважає себе українцем та хоче бачити Україну єдиною.
– Анатолію Тимофійовичу, коли і як для Вас почалася ВВВ?
– Мені було 14,5, коли почалася ВВВ. Я закінчив 7 клас. Одразу до армії мене не взяли, бо ж був малим ще. У 1943 призвали в армію. Після трьох місяців підготовки відправили у 75-ту окрему танкову бригаду на Далекий Схід, де йшли бої проти Японії.
– Чому проти Японії?
– Бо у неї була домовленість із Німеччиною. Японці намагалися перейти кордон через захоплену китайську територію і допомогти німцям заволодіти нашою землею.
– Що Вам найбільше запам’яталося з тих років?
– Я до цього часу пам’ятаю своїх фронтових друзів – капітана Янка з України, капітана Попова, старшого лейтенанта Неудачена, водія-механіка Кулішова. Без них було б дуже важко долати ворога.
Ще на початку нашого бойового шляху завдяки злагодженості ми пройшли 35 км. Усю цю дистанцію долали 5 чи 6 днів через ліс і болото.
Ми йшли вдень і вночі. Не було навіть жодної стежки. Там ніхто ніколи не ходив. Ми ламали гілки і зрізали дерева, щоб танки могли проїхати. Коли дійшли до запланованого місця, то напали на японців зненацька. Для них стало несподіванкою, що ми пройшли шлях болотами і не загинули.
– Як Ви потрапили в Україну?
– В Україну приїхав уже після війни і закінчення строкової служби в армії. Мене направили навчатися у Київ в училище самохідної артилерії. Так познайомився з Україною і залишився тут жити.
– Чи бачите Ви паралелі між українськими подіями сьогодення і роками Великої Вітчизняної війни?
– Я вам скажу з позиції військового, полковника у відставці, який понад 30 років прослужив у радянській армії.
Ми жодного разу не чули наказу – навести «порядок» серед свого ж народу. Для мене дико, що зараз зіштовхуються у серйозних конфліктах братні народи.
– Яким би Ви хотіли бачити майбутнє України, адже Ви все-таки народилися і жили в Росії?
– Я себе вважаю українцем і безумовно хотів би бачити Україну єдиною країною.
Однак, на мою думку, не можна не враховувати те, що наші області різні за багатьма показниками, зокрема, економікою, менталітетом, культурою.
Не можна ігнорувати той факт, що на сході та півдні люди спілкуються переважно російською мовою, на заході – українською.
– То Ви виступаєте за надання російській мові статусу другої державної?
– Ні, я просто хочу, щоб українці могли вільно обирати якою мовою їм спілкуватися і на якій навчатися.
Треба розбивати стереотипи, що на сході тебе не сприймуть, якщо будеш говорити українською, а на заході – якщо російською, проте й не можна схід змушувати вчитися на українській, як і захід на російській.
– Що, на Ваш погляд, може об’єднати Україну?
– Мені здається, що країну можуть об’єднати політики, які штучно не підігрівали розкол цієї країни. Це повинні бути нові політики, які будуть відчувати відповідальність перед народом, цим самим, здобуваючи авторитет в очах українців.
Потрібно основи демократії не тільки прописувати у Конституції і корегувати законами, а й втілювати їх у життя.
– Військовим, які зараз беруть участь в АТО, влада обіцяє надати статус учасників бойових дій і забезпечити відповідними пільгами, а чи відчувають належну опіки від держави ветерани ВВВ, які вже мають такий статус?
– Буду відвертим – більшість ветеранів не отримують навіть і мінімальної пенсії, тому щорічна незначна допомога напередодні Дня Перемоги, хоч і приємний знак уваги, але суттєво не допомагає.
Ми розуміємо, що зараз у країні економічна криза, але хочеться, щоб держава приділяла увагу ветеранам, більшість з яких виживають за межею бідності.
На разі нас сильно хвилює ріст цін на ліки, що подорожчали у декілька разів. Та й, якщо чесно, тарифи на комунальні послуги також кусаються.
– ВВВ проходила здебільшого на фронті, сьогоднішні технології дозволяють вести й інформаційні війни. Яким є Ваше ставлення до інформаційної війни в російських ЗМІ?
– Я дивлюся новини і на російських телеканалах, де показують одне, і на українських, у яких зовсім по-іншому розказують про події в Україні.
Звичайно, Росія перебільшує і викривлює інформацію. Українське телебачення не повинне опускатися до рівня російських. Треба показувати всі факти. Якщо спіймали диверсантів, то покажіть їх, щоб всі бачили.
Така позиція викличе більше довіри в людей.
– У Житомирі вперше за останні роки відмінили парад, чи зрозуміли такий крок ветерани?
– Я спілкувався з обласною і міською владою стосовно 9 травня. Нас попередили про можливі провокації зі сторони радикально-налаштованих людей.
Не приємно, але ми змирилися з мінімальною програмою святкування.
Щоб не провокувати, ми не будемо брати також червоних прапорів і георгіївських стрічок.
Розуміємо, що у випадку конфлікту, ветерани фізично не зможуть себе захистити.
– На Вашу думку, як саме потрібно святкувати День Перемоги?
– Усі урочистості, які були в минулі роки, я вважаю, повинні підтримуватися всіма категоріями населення і надалі, незалежно від статусу людей і зміни влади.
Хоч ветерани і розуміють, що в країні складні конфліктні події, але нам все одно не приємно, що святкування 9 травня заганяють у певні обмежені рамки.
Вітаю всіх із Днем Перемоги і сподіваюся, що 70-річчя цієї суспільно-важливої дати ми будемо святкувати в мирній обстановці у єдиній Україні.