Сили спеціальних операцій – це військові, які можуть усе. Визволити заручників, пробратися на АЕС, зануритися у тил ворога і передати звідти інформацію… Такі сили існують в Україні вже більше п’яти років. Зараз вони воюють на Сході.
29 липня 2014 року, місто Сніжне на Донеччині. 19 спецпризначенців з Кіровоградського полку вирушають сюди на пошуки льотчика Су-25, збитого терористами. Це спецоперація, про неї знає дуже вузьке коло людей.
Група потрапляє у пастку: 12-ро вбитих, трьох беруть у полон, чотирьом вдається вирватися.
Спецназівці переконані, що їхніх товаришів підставили: свідомо відправили вглиб ворожої території та повідомили терористам маршрут пересування. Вони звинувачують у цьому начальника Управління спецоперацій Генштабу В’ячеслава Назаркіна, передає
“Громадське”.
В’ячеслав Назаркін – персона непублічна і від того ще цікавіша. Народився у Білорусі, служив у Росії. Останні 8 років був заступником командира військової частини у Житомирі.
5 грудня 2013 року, під час протестів на Майдані, Назаркіна призначають виконувачем обов’язків начальника Управління спеціальних операцій Генштабу.
У січні військовим спускають наказ виступити на підтримку президента Януковича і закликати його негайно навести лад у державі. Генерал Назаркін збирає нараду у своєму управлінні. Його підлеглі голосують проти звернення до Януковича. Аудіозапис цієї наради потрапив до «Слідства.Інфо».
В’ячеслав Назаркін, тво начальника Управління спеціальних операцій Генштабу ЗС України, 28 січня 2014:
«… Наведение порядка в державе, оно должно быть, а какими методами, тут не сказано, в этом Зверненні. И то, что вы тут проявили, мне еще раз подчеркнуло, что вы беззубые здесь… Я не для этого здесь говорил, для того, чтобы каждый, по лояльности сидевший здесь, сказал «А я не буду голосовать и лучше я останусь среди е…ных, типа моя хата скраю, я ничего не знаю».
Паралельно на своїй сторінці в «Одноклассниках» пан Назаркін активно лайкає Антимайданівські публікації. Підлеглі дедалі більше розчаровуються у своєму керівникові.
Тим не менше, у березні, вже після перемоги революції гідності, Назаркіна призначають постійним керівником спецназівців. Конфлікти у колективі тривають, а внутрішні перевірки підтверджують протиправні дії керівника.
Перевірка також виявила, що 67% колективу відкрито не довіряють начальнику, а 75% не вважають його професіоналом своєї справи. Попри це, генерал Назаркін стає заступником керівника Антитерористичної операції Муженка. Вони давні друзі – ще з Житомира.
Зараз генерал, який будь-що намагався врятувати режим Януковича, вирішує долі українських воїнів на передовій.
У ювелірній роботі спецназівців найважливіше – довіра. Коли вони йдуть на завдання, то мають бути впевненими, що операція ретельно спланована і їх не підставлять. Українські спецназівці кажуть, що такої впевненості в них давно немає.
«Как обьяснить своим офицерам, когда они дают мне информацию, люди, которые работают на нас в городе, они рискуют своей жизнью… Дают информацию. Мы даем координаты, нет реализации. Я понимаю, есть важные цели, есть неважные (…) Они морозятся… А потом ложат трубку. И офицеры, они ж слышат мои переговоры… Как объяснить людям, что нас используют как бл…дей?», – каже Сергій Кривонос, начальник штабу ВДВ та комендант Краматорського аеропорту.
Військові – люди стримані і зазвичай не виказують своїх емоцій. Їхня справа – не обговорювати, а виконувати накази. Та підлеглі Назаркіна підозрюють його у співпраці з противником. Зі зрозумілих причин вони відмовляються говорити на камеру, але прямим текстом кажуть: практично кожна спецоперація за участі Назаркіна закінчується катастрофою і смертями спецпризначенців. Причина? За словами цих людей, справа у рідному браті українського генерала.
Сергій Назаркін, військовий, живе у Росії, працює заступником коменданта Омського гарнізону. Судячи з фотографій у соцмережах, брати підтримують тісні стосунки.
Підлеглі українського генерала кажуть, що В’ячеслав постійно дзвонить брату Сергію і повідомляє йому, що відбувається на фронті. Братами нібито навіть цікавилася СБУ. «Слідство.Інфо» направило запит у Службу безпеки та очікує на відповідь. Тим часом ми спитали про брата у самого генерала.
– Це В’ячеслав Миколайович?
– Да.
Це вас турбують з Громадського телебачення. Чи є у вас брат військовий з Росії?
– А для чего вам такие питання?
– Так як ви генерал Української армії, знаходитесь у зоні АТО, хотілося б це з’ясувати.
– Никого ничего у меня нету. Я на такие вопросы отвечать вам не буду.
– А Сергій Миколайович Назаркін – це не ваш брат?
– Не знаю.
– Тобто не знаєте? У вас точно немає брата?
– Ну… Если вам необхідно мою служебную карточку, ображайтесь в Генеральный Штаб (…) А пока вы мне мешаете работать, потому что я занимаюсь, …ть, справой, которая, …ть, необхидна для того, чтоб защищать державу. До побачення.
Детальніше у сюжеті.