Політики-початківці, чи ті хто себе такими вважають, досить часто допускають елементарні помилки, піддаючись на перспективні політичні проекти, не розуміючи, що за ними стоїть, і яку політичну силу чи фінансову групу підтримують.
Вважаючи, що політика та більш досвідчені політики грають по правилам, менш досвідчені йдуть на авантюрні комбінації, та на компроміси, які часто межують з нормами моралі, а підчас і законом. На щастя, нам є з чим порівнювати, беручи в увагу цивілізовані держави, де встановлені політичні традиціі, і, на привеликий жаль, маємо власний політичний хаос та «печерні традиціі», не роблячи висновки з власного досвіду.
«І так зійде! Не обдуриш, не проживеш! Обіцянка, це саме легше, що можна зробити!» – головні гасла якими керується теперішня влада. Політичний гарем, з яким асоціюється більшість політичних партій, в якому все відбувається за правилами гарему, часто плутають з командною грою, та командою, бо в кожного – поняття команди різне.
Приховування основних мотивів приходу та методів на шляху до влади, це новий модний політичний тренд, який завойовує потенційних донорів політичних партій, та електорат в цілому.
Досить розповсюдженою помилкою є демонстрація лідерами – сили, політичноі ваги, чи ігнорування проблем та потреб колег по політичному проекту та потреб людей, які довіряють політичній силі. Вважається перевагою, що партійна дисципліна є пріоритетом у політичному проекті, але це є помилкою, оскільки в цих проектах, переважно знаходяться люди, які є самодостатні і яким нічого не потрібно доводити, власне перед самим собою.
Зневіра, досягнення основної мети, є причиною внутрішніх конфліктів. Цим самим підточується довіра до проекту самих засновників. А коли не віриш в те, що робиш, то і не вірять в твій проект інші.
Велику роль у «печерній політиці» має зміщення акцентів та уміння заговорити проблему. Цим добре користуються ті, хто вміло спекулює вищезгаданими методами впливу.
Також демонстрація переваги, не завжди є на користь, а частіше шкодить, тим хто її демонструє.
На прикладі політикуму Житомира і Львова, я зараз постараюсь це довести. Висловлення недовіри меру міста Житомир Володимиру Дебою, спровокувало його відставку, тим самим позбавивши тих, хто приймав в цьому участь, мати об’єкт критики на майбутнє. Таким чином самим ставши об’єктом критики помінявшись ролями, що відповідно, помножує та накоплює негатив ініціаторів.
У Львові політичні сили більш далекоглядніші і не висловлювали довіру теперішніму очильнику м. Львів пану Садовому. Знаючи про це, він так прагне розпочати політичну кар’єру у Києві разом з фракцією «Самопомічі» у КиівРаді та може у Верховній Раді. Питання, чому мер успішного міста зробив переформат політичного акценту, чи проблеми міста вирішено повністю? Я не впевнений.
Ще можна навести безліч прикладів можливих і прихованих помилок, але головним критерієм є і завжди буде залишатися порядність і професіоналізм, професіоналізм і порядність особистості. А як вона себе позиціонує – це вже її справа. І хочу підсумувати, що зі сторони завжди видніше і визнання власних помилок відрізняє нас, від печерної реальності сьогодення і цивілізації, до якої ми прагнемо.
А фальшиве гасло псевдополітика – то ознака фальшивої людини, пам’ятайте це.
