Перебуваючи у літаку сполученням Київ – Хургада, помітила особливість: майже всі жінки в салоні були білявками. Тож звідси – висновок: якщо ви – громадянка України і ваше волосся має відтінок блонду, маєте хороші шанси полетіти на відпочинок до Єгипту.
Моє волосся – русяве, навіть не фарбоване й мій заробіток дозволяє відпочити хіба що на березі річки Тетерів. Такі як я не літають на відпочинок у Єгипет. Але трапляються щасливі виключення з правил.
Не дивно, що моя сім’я, не рахуючи обслуговуючий персонал авіакомпанії, була єдиною, яка розмовляла українською мовою на борту літака. Українська мова не дарма вважається вимираючою, нею у повсякденні балакають хіба що аутсайдери цього життя – письменники, держслужбовці (і то не всі), журналісти, люди з сіл.
Уперше літати дещо страшнувато. Особливо, коли визираєш через віконце і розумієш, що під тобою – бездна, а ще коли літак трусить у повітряних ямах і здається, що він починає махати крилами. Про всяк випадок завжди під рукою є паперовий пакет, щоб висловити йому свої враження.
Хургада – це курортне місто, тут не відчуєш сутність власне єгипетського буття. І не треба, скажу я вам, відчувати те єгипетське буття – від українського воно далеко не втекло. Революціонери, які змінюють державний лад в Єгипті, до Хургади не заходять. Адже війна – війною, а збивати гроші з туристів – це інше. Не дивлячись на те, що єгиптяни – люди дещо безлаберні й необов’язкові (гадаю, це пов’язано з теплими кліматичними умовами, які полегшують боротьбу за виживання), безпека в них досить на високому рівні. Блокпости, «даішники» з калашами, поліцейські: в цьому плані в Єгипті повний асортимент.
Місцеві, які працюють у сфері туризму, добре володіють російською, англійською, німецькою мовами. З української вивчили лише: «Слава Україні». Героям слава, як то кажуть.
До речі, про революцію. Наш гід, згадуючи про «останні події в Єгипті», зі зворушливим тремтінням у голосі розповів про революцію, завдяки якій в Єгипті багато що зміниться. З останніх змін – усіх туристів їхні тревелагенції стали краще контролювати: хто, на скільки днів і куди поїхав. І це правильно: щоб не пробрався вражий елемент.
Єгипет схожий на Україну – його температурить і лихоманить, громадяни чекають змін, влада обіцяє покращення, але мало що робить. А потім утомлені сонцем громадяни беруть калаші та йдуть робити чергову революцію. Щоразу їм це вдається краще й краще.
Дороги в Хургаді та околицях міста – чудові. Тут усе або нове, або ще будується. Куди ж ховати будівельне сміття й відходи від життєдіяльності туристів – у Єгипті ще з цим не вирішили. Пустеля завалена сміттям – маленькі полігони, купи та поодинокі роздерті мішки з відходами «милують» око. Так і хочеться сказати: станції з вироблення біопалива! Агов! Україно, це тебе теж стосується. Велком до мого рідного тетерівського лісу – «єгипетське» сміття по периметру.
Наш п’ятизірковий готель за своїм рівнем дотягував хіба що до тризіркового. Але не дивлячись на відсутність блиску й понтів, які властиві лише п’ятизірковим, наш готель приємно вражав комфортом і зручністю. Наш номер був великий, його прибирали щодня, особливо прибиральник старається, якщо залишаєш на комоді один долар. Загалом складалося враження, що корпуси готелю клепали швидко і не на роки. Наприклад, унітаз у нашому санвузлі висів кривувато. Такий собі прикол жізні.
Червоне море – це особлива історія. Воно чисте! Господи, в тебе під ногами риба плаває! Відразу пригадуєш Крим і його принади – житло з совєцкими меблями і зламаною сантехнікою, брудне море, хамство сфери обслуговування. Ось гори в Криму кращі, ніж у Єгипті, бо в цій країні вони пустельні, лисі та низькі, хоч і не позбавлені певного шарму. Як і в Криму, через гори тут рано темніє – п’ята година вечора, все, на добраніч.
Хоч готель клепали в свій час швидко й ненадійно, але зі смаком та розмахом. Тут все – на своєму місці, в однаковій карибській стилістиці. У ресторані, тобто їдальні, де всі набивали пузо за рахунок «усе включено», в центрі красувалася четвірка пластикових слонів. Навколо – столики. Чимало рашен туристів лінувалися виходити з тарілками на відкриту терасу, де можна було помилуватися зеленими насадженнями, щоб до «корита», тобто столів із різноманітною їжею, було ближче.
Що було смачненького? Молоко. Воно в Єгипті дуже класне. Натуральний йогурт, сири, млинці, риба, м’ясо на грилі, десерти – що найпростіше, те найсмачніше. Хочете мати пожежу в роті? Спробуйте фарширований перець чилі. Мій шлунок від здивування на хвилину впав у кому. А ще не наближайтеся до їхніх червонястих салатів, якщо не бажаєте знову цілуватися з вищезгаданим паперовим пакетом. Головна прикмета бувалих туристів – вони свої тарілки наповнюють лише простими продуктами.
Моє перше враження від загальної їдальні було негативним через штовханину й голодні очі. А потім якось звиклася. Увесь секрет – приходити або першими, або останніми й уникати часу пік.
У сфері обслуговування працюють лише чоловіки – з релігійних міркувань. Всі вони посміхаються, до дітей ставляться як до родичів – з ходу починають загравати, жартувати. При чому теж по-дитячому щиро. Малюки їх обожнюють.
До жінок місцеві мусульмани ставляться дещо вульгарно. Запитання: «У тебя єсть сестра? Нет? Оч-ч-чень жаль!» є найпопулярнішим. До речі, в мене є сестра. І племінниця на виданні.
Мабуть, жінки самі винні. Бо ж не носять паранджі, а лише відверті купальники. А ще трусять принадами під заклики аніматорів і тренерів із фітнесу й аквааеробіки.
Якщо ви вирішили прилетіти на відпочинок до Єгипту самі – вам сумно не буде! Готель – це маленьке містечко, де добре налагоджено систему відпочинку і розваг. Аніматори вам не дадуть закиснути в морі, витягуючи на гру в теніс, волейбол, дарц, на танці. Увечері обов’язково – розважальна програма. Для дітей працюють міні-клуби. Хоча останні мене не вразили. Так, на слабку трієчку.
Майте із собою аптечку, а в ній – протизастудні препарати. В жовтні-листопаді в Єгипті може погіршуватися погода, наприклад, дує сильний вітер. Уночі складається враження, що за вікном – завірюха, так підвиває вітрюган. Море – досить прохолодне.
Пляжем ходять, на відміну від кримських «пахлава медовая, трубачкі», продавці місцевих розваг – подорожей в пустелю до бедуїнів, у море до коралових рифів тощо. Ми придбали путівки і в пустелю, і в море.
Але спочатку ми поїхали в Хургаду в шопінг-тур. Наш туроператор пообіцяв, що будуть знижки на товари як у д’юті-фрі. Перша зупинка – магазин шкіри і хутра, як ви вже зрозуміли, товари в ньому орієнтовані виключно на туристів, особливо з Росії, бо в Єгипті й без хутра спекотно. Люб’язні словянки-продавчині нас запевнили, що в єгипетських магазинах можна торгуватися, тому не треба непритомніти від кількості нулів на цінниках. Але ми все одно непритомніли.
Друга зупинка – крамниця ароматичних і не дуже олій, масел, а ще чаю і кави. Ми там купили собі бедуїнського чаю, який схожий на траву, що росте на рідних житомирських пасовиськах.
Третя зупинка – текстиль. Футболки, плаття, хустки, рушники виробництва Єгипту, Туреччини й Китаю. Ціни добряче завищені, й ніяке д’юті-фрі не рятує. З текстилю вартий уваги хіба що той, що виробництва Єгипту.
На четвертій нас висадили й попередили: в нас – година часу, хочеш – не хочеш, а гуляй крамницею сувенірів, поки щось не купиш. Потім виявилося, що ми могли поїхати звідти додому, коли заманеться, просто наші калитки хотіли трохи потрусити. І ми потрусили – накупили всілякої х…ні. Серед неї – магнітики на холодильник і авторучки з пиками фараонів та прапор Єгипту.
У пустелю з першого разу не потрапили – підкачала єгипетська безлаберність. Перенесли на наступний день. Нам видали по хустці-арафатці, й вперед: поїздка на квадроциклах, багах, візит до бедуїнів.
Бедуїнки – на перший погляд безсловесні худющі істоти в чорних шатах, добре знають одне слово: «Мані». Саме це вони вимагають за кількахвилинну прогулянку на верблюді та млинець, приготовлений в антисанітарних умовах. Смачний, при чому. Взагалі, бедуїни добре вписалися в туристичний бізнес. А що мають робити? Навколо – пустеля, ні води, ні городу з буряками, одні верблюди й голодні діти.
Бедуїнські малюки туляться на відстані від матерів одне біля одного, на горбочку зі сміття, яке самі ж наробили: деякі туристи діляться з ними принадами цивілізації – соками, шоколадками та іншою їжею.
Інші історія – це прогулянка морем. По-перше, мене нудило. Й коли дійшла черга до занурення у воду в акваланзі, щоб поглянути на кораловий риф, де живуть багато різнокольорових рибок, у мене виникли проблеми, бо, по-друге, почалася паніка.
Тож хвацький єгиптянин спорядив мене, запихнув до рота трубку й попід руки провів до води. Я відчула, що зараз знепритомнію. Так як говорити не могла, почала махати руками. Єгиптянин змилувався і відпустив мене, кинувши: «Некст тайм». Мені дали таблетку від закачування й наказали випити багато чорного чаю з цукром.
Я зрозуміла, що некст тайм настане дуже швидко. Так і сталося. Я була своєрідним мішком у руках досвідченої білявки-аквалагистки. Ми занурилися. Я стискала зубами трубку, завдяки якій дихала, зубами так, що наступного дня мої щелепи боліли.
Що тут скажеш. Це неймовірно! Дивовижно. Ти – в царстві Русалоньки й інших підводних діснеєвських персонажів. Я відчувала таку вдячність до своєї супроводжуючої, що вигулькнувши з води, сказала їй: «Сенк ю! Ай лав ю!».
Вона мені кивнула головою, мабуть, їй щодня таке кажуть туристи – з вдячності, що не втопила.
Підводну фотозйомку робив один єгиптянин. Ми заплатили йому гроші за знімки, отримали диск, а коли приїхали додому й перевірили його, виявилося, що фотограф переплутав диски й віддав нам чужий. Це був цвіт єгипетської безлаберності.
Ми покидали Єгипет із сумом. На відміну від Криму, де відпочинок сім днів – це стеля терпіння, у цій країні хотілося залишитися на довше.
Звісно, дорогою до аеропорту гід нас відвіз до крамниці з солодощами, щоб ми могли витратити останні бакси.
Удома, через два дні, я згадала про єгипетські фініки, які ми купили й вклали в одну з валіз. Бідолашні сухофрукти «заграли». Довелося їх викинути. Так з усіма єгипетськими штуками – можливо, вони потраплять на смітник, але ж як було приємно на них витрачати гроші!
