Надя бере свої улюблені ножиці й починає чаклувати над моїм волоссям. Час від часу на мене нападає сплін і хочеться постригтися коротко, в стилі синдрому Брітні Спірс. На щастя, моя перукарка ніколи не дослухається до моїх бажань.
-А в Єгипті тобі розповіли, як у них одружуються і ставляться до жінки? – поцікавилася Надя.
-Гід розповідав, що раніше єгипетським чоловікам дозволялося мати чотирьох дружин, а нині лише одну. І що наречена сама визначала той викуп, який мав за неї батькам сплатити жених. Наприклад, за красуню наречений віддавав п’ятдесят чи сотню верблюдів – не пам’ятаю точно. А за ту дівчину, яка нагадувала чоловіка, – двох старих верблюдів, – сміюся.
-То ти мало що знаєш! – хмикнула Надя, яка теж свого часу відпочивала в Єгипті. – Чоловік, якщо вже одружився, має утримувати жінку до віку. Купити їй квартиру, забезпечити машиною. Жінки в Єгипті не працюють (через релігійні міркування), вони піклуються про порядок у домі. Дітей виховують до п’яти років, а потім виховання нащадків покладається на чоловіка. Салони краси, гарні вбори – на це єгиптянці обов’язково має давати гроші чоловік. Щодо близьких стосунків – жодних “голова болить” не проходить. Чоловік має бути задоволений. Теж саме стосується й жінки. І єгиптянин може мати ще одну пані – за умови, що перша дружина безплідна чи не задовільняє його з інших причин. Звісно, якщо чоловік може і другу дружину забезпечити окремою квартирою.
-Тепер мені зрозуміло,чому в єгипетських магазинах для туристів такі шалені ціни! Це щоб заробити грошенят для своїх дружин! – не втримуюся від іронії.
-У Єгипті дружина може розлучитися з чоловіком. Вона йому залишає всіх дітей… Що мені подобається – в єгиптян немає такої звички обжиратися. На столі – все скромно. Жінці не потрібно впрівати біля плити.
Я згадую єгиптян: молоді чоловіки – майже всі худі, а старші – навпаки, товсті. Єгипетська кухня досить-таки калорійна. Особливо, коли пригадаєш їхні солодощі… Здається мені, що й єгиптянки впрівають біля плити.
-Єгиптяни люблять слов’янок. Якщо беруть за дружину росіянку чи українку, то зазвичай вдруге вже не одружуються. Адже наші жінки такі темпераментні! Та й другу дружину вони точно не потерплять.
Надя мрійливо закочує очі й чаклує над моїм волоссям.
-А ти б хотіла спробувати такого життя? –цікавлюся в неї.
-Мабуть, що так. – відповідає перукарка. – Щоб це було типу шоу “Міняю жінку”.
Деякі єгиптянки працюють. У аеропорту в Хургаді бачила двох молодих жінок у службових робах. На їхніх головах були хустки, але обличчя вони не закривали. Очі були густо підфарбовані. Ці жінки стояли й дивилися на туристів. Із діловим виглядом. Не знаю, що входило до їхніх обов’язків. Але на прибиральниць вони не були схожі.
У бедуїнському селищі жінки теж працювали – вони пекли для туристів млинці й катали бажаючих на верблюдах. А коли були вільні, сідали навприсядки біля дітей. Вітер колихав чорні покривала на худющих тілах, лише очі у вузьких прорізах поблискували. Їхні чоловіки так само навприсядки продавали сувеніри. Що-що, а поза наприсядки в них виходить віртуозно, вони нагадують гопників.
Бедуїни контролюють своїх жінок, щоб часом який долар не заникали. Від чоловіків віє самовпевненістю тупих павичів, які можуть за нагоди побити ребра.
Мені здається, що бедуїни жінок зовсім не поважають. При чому з дитинства. Бачила, як хлопчисько дав смачнезного копняка замурзаній дівчинці. А вона від нього почала втікати, плутаючись у полах барвистого плаття.
Тому, мабуть, бедуїнів не запрошують брати участь у шоу “Міняю жінку”.
Тим часом Надя згадує про свою двоюрідну сестру, яка вийшла заміж і нині живе в Туреччині.
“Вона не працює, виховує дітей. Чоловік забезпечує усім. Їй не потрібно щодня готувати, чоловік возить її в ресторан. Коли вона на Великдень напекла традиційні кілька десятків пасочок, то її нові родичі здивувалися: навіщо так багато?”.
Пригадаймо, як нещодавно Президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган сказав у Стамбулі на міжнародному зібранні, присвяченому правам і свободам жінок: “Говорять про якусь рівність чоловіків і жінок. Можна говорити про рівність чоловіків і хлопчиків. Жінки рівні лише з жінками. Не можна говорити про рівність в правах чоловіка і жінки, бо це суперечить природі”.
Ердоган покритикував фемінізм, бо він відкидає концепцію материнства. “Наша релігія (іслам) визначила становище жінок в суспільстві – материнство”, – зазначив Ердоган.
Що ж, для багатьох жінок спокусливо бути лише матір’ю, а не конякою, яка тягне на собі порядок у домі, виховання дітей, заробіток грошей та ще купу інших обов’язків. Віддатися під владу чоловіка, опинитися у золотій клітці, не думати про те, як заробити грошей, щоб прогодувати дітей, а натомість жити у власне задоволення й підтримувати красу. Тим більше це привабливо для жінки в Україні, де гроші стрімко знецінюються, ситуація в країні непевна, а чоловіки – ненажери, які дружину впритул не помічають.
Але навряд чи наша співвітчизниця відмовилася б від освіти, вільного виходу “в світ”, фінансової свободи.
Символічно, що в цьому році Нобелівську премію миру отримала 17-річна пакистанка Малала Юсуфзаі, яка виступає за права жінок у своїй країні, в тому числі право на освіту, та індус Кайлаш Сатьярті, борець за права дітей.
Малала Юсуфзаі здобула популярність завдяки блогу, який вона писала для Бі-бі-сі й в котрому розповідала про своє життя в режимі талібів, про їхні спроби взяти під контроль долину Сват, свої погляди на розвиток освіти для дівчаток. За погляди Малали таліби вчинили замах на її життя. Школярці вдалося вижити. Після цього за свободу слова й демократичні переконання дівчина отримала ряд престижних відзнак.
Гадаю, кожна жінка повинна мати право – бути лише матір’ю чи кар’єристкою, або і тією й іншою в одному флаконі. Проте наше суспільство обмежує її в цьому. Якщо жінка не працює – на неї наліплюють тавро ледацюги. В основному це зроблять “добрі” родичі й сусіди. І їм байдуже, що натомість жінка докладає зусиль, щоб дім був зразковим, а діти – добре вихованими, бо це не приносить гроші.
Якщо жінка відмовляється виходити заміж і народжувати дітей, її звинувачують у кар’єризмі й вважають просто дурепою. Адже це її святий обов’язок – отримати таку-сяку освіту, вийти заміж до 23-х років, народити двоє дітей, бажано різностатевих, щоб нікому не було образливо, працювати до пенсії на якомусь “теплому місці”, де крізь пальці дивляться на лікарняні листки.
Розумна жінка без обручки й дітей, яка впевнено просувається у бізнесі й (прости Господи) в політиці – це робот, чоловіки вперто відмовляються помічати в ній ознаки живої істоти.
Українській жінці можна лише поспівчувати. Вона навіть не усвідомлює несправедливості щодо себе. В жінки не має вибору, якою їй бути, бо це давно зробили за неї. І вона вже втомилася від кількості ролей, нав’язаних їй. Не дивно, що часом українка мріє опинитися у статусі заміжньої за мусульманином і бути просто матір’ю. Звісно, за умови, що при цьому в неї буде власні квартира, машина й кілька кілограмів дорогоцінностей…