Правда чи то ні, не суть в тому. Ви в нас таке чули?
Все, що поки спостерігається в Житомирі – це лише боротьба за владу. Як між активістами, як між чиновниками, так і політичними партіями. Так, місто функціонує: його прибирають, транспорт виходить на роботу, освітлені дороги, вода, електроенергія, тепло доходить в наші оселі.
А що далі? Це все практично без збоїв працює десятки років. А так хочеться сподіватися на якийсь новий свіжий подих. На те, аби в місті з’явилася візитівка, аби воно стало привабливим та особливим.
Йду вулицями Житомира. Висять вивіски: червоні, рожеві, жовті, зелені. Немає й натяку на обіцяний бренд-бук. Під ногами немає і бруківки гарненько викладеної, а лише розбитий асфальт. Споруди та будівлі не радують око своєю вишуканістю та химерністю. Все якось «совково» та скучно.
Заходжу в громадський транспорт, грає шансон і не чути, на відміну від львівського трамваю, гарної української різдвяної пісеньки.
Не бачу я й вишуканих крамниць в центрі нашого міста. Там у Львові усі вони радували своїм шиком, блиском та концептуальністю.
Про кафе та ресторани взагалі мовчу: все продумано до дрібниці. Тішить, що у нас хоч Корови є та Маріо. І то добре. А на нашій центральній Михайлівський все одно вже більше десяти років не може з’явитися ряд закладів, які будуть притягувати до центру міста як до магніту.
Так хочеться сподіватися, бо кажуть без надії не можна жити, що ці вибори стануть не лише гонкою між гарними гаслами. Хочеться вірити, що вони стануть причиною появи людини реформатора господарника, у якого з під ніг не виб’ють стільчик шкурні питання та меркантильні домовленості. Хочеться вірити, що до влади прийде керівник з командою, яка стане спроможною на зміни. І те, 10-те місце, яке ми займаємо в рейтингу інвестиційної привабливості, буде привабливим не лише через територіальне розташування та дешеву робочу силу, а тому що місто стане сильним і економічно, і концептуально, і ментально.
Я не хочу їхати з Житомира.