Минулого року у грудні мені пощастило потрапити на п’ятиденний тренінг для журналістів у Вінницю. Академія Deutsche Welle профінансувала програму «Цифрова безпека та робота із користувацьким контентом» для медівників регіональних ЗМІ.
Організований тренінг був на високому рівні. Європейці зробили все аби учасники проекту думали лише про навчання та заняття. Нам повернули кошти на транспортні витрати, проплатили проживання у готелі, харчування ще й дали добові. По закінченню тренінгу нам надали всі напрацьовані під час проекту матеріали, після чого ми заповнили анкети із нашими враженнями та побажаннями стосовно організації та змісту занять.
За тиждень мені вдруге пощастило, і я потрапив на семінар для редакторів регіональних ТРК з питань підготовки підсумкових випускників новин. Цей проект реалізовувала державна структура. Не буду писати про відмінності в організації та змістовому наповненні між цими двома тренінгами, скажу лише, що між нами та європейцями існує величезна відмінність у відношенні до людини та до своєї роботи. Якщо німці із Deutsche Welle зробили все аби журналісти лише навчались, то наші специ спромоглись лише придумати класну назву цьому проекту.
Такі ж принципи роботи сповідують і більшість наших чиновників. Назвали установу 20 словами, побудували будівлю в п’ять поверхів, а людину, якій мають служити, мають просто ні за що, якщо та не вміє огризатись. І нещодавно я в черговий раз переконався у цьому ставши свідком неймовірної історії.
Місяць назад до мене за допомогою звернувся молодий хлопчина із дуже політичним прізвищем – Захарченко Віктор Миколайович. Я недаремно називаю його ім’я повністю, адже це важливо. Так от, він попросив мене допомогти йому вирішити проблему із земельною ділянкою, яку отримав у подарунок від бабусі. Декілька років він оформляв документи на землю, витратив цілу купу грошей, але отримав свідоцтво на право власності із обтяженням.
Мало сказати, що це був неприємний сюрприз, адже хлопчина, за освітою музикант, але працює будівельником, хоче будувати собі оселю і вже почав звозити на ділянку будівельні матеріали. А тут обтяження.
Саме цікаве у цій історії те, що обтяження дійсно накладено на Захарченка Віктора Миколайовича, але 12 років тому (!) і на мешканця міста Олександрія Кіровоградської області (!).
Яке відношення цей Захарченко має до нашого Захарченка? Чому державний реєстратор із Житомира перетягнула обтяження? Незрозуміло.
Спочатку у нашого Захарченка був шок, потім паніка (панікувати є за що, адже на оформлення документів він уже витратив більше 10 тисяч гривень), після цього він та його матір оббігали десятки чиновницьких кабінетів у пошуках правди. Вони зібрали факти та аргументи про непричетність нашого Захарченка до цього обтяження для державних реєстраторів.
коли суд міста Олександрія накладав арешт нашому Захарченку було всього 13 років;
все своє життя наш Захарченко мешкав і офіційно був приписаний у селі Садки Житомирської області;
одружений він ніколи не був (а в тій судовій справі судились колишні чоловік та дружина);
власністю яка перераховувалась в ухвалі суду про арешт ніколи не володів.
Але всі ці докази непричетності до обтяження нашим державним реєстраторам із Житомирського районного управління юстиції нічого не означають. Не добившись від реєстраторів бажаного результату наш Захарченко кинувся писати та телефонувати до Олександрійського суду.
«Ми нічого не знаємо, архіви справи знищені, і взагалі чому ви там у Житомирі займаєтесь незрозуміло чим?» – приблизно такі були відповіді від чиновників Олександрії. Не отримавши і тут результату молодий чоловік подав позов до суду, аби зняти всі перешкоди у користуванні своєю земельною ділянкою. І що ви думаєте? Сплативши всі необхідні судові збори, пройшовши всі процедури та витративши кілька місяців свого часу наш Захарченко почув таку відповідь від судді: «Я НЛО судити не буду! Позов не задовольню!».
Все це тривало понад 9 місяців і замість того аби будувати собі будинок, хлопчина бігав по чиновницьким кабінетам та витрачав свої власні, зароблені на будівництві, кошти. А за цей час, коли курс гривні, можна сказати, був ще адекватним, він міг придбати будівельні матеріали та почати будівництво. Але не з нашими чиновниками!
Після суду наш Захарченко опустив руки. Доводити чиновникам, що Захарченко Віктор Миколайович із села Садки не повинен відповідати за «косяки» Захарченка Віктора Миколайовича із міста Олександрія набридло і не було ні сил, ні ресурсів.
Коли ми вперше зустрілись і Віктор мені розповів цю історію, я подумав, що коли все це відбувалось, то у космосі проходив несанкціонований астрономами масштабний парад планет!
Разом ми почали розкручувати цей «Гордіїв вузол».
Спочатку приїхали в село Садки, де взяли інтерв’ю у самого Захарченка, його матері та сільського голови, а також відзняли саму ділянку. Потім я надав копії документів справи адвокату Тетяні Левчун. Такі справи не рідкість і трапляються досить часто, але щоб 9 місяців тривав цей цирк – це виключення із правил.
Домовились, що наш Захарченко знову буде звертатись та писати до суду міста Олександрія та нотаріальної контори, яка вносила дані про арешт у електронну систему. Але перед тим я «завітав», разом із оператором, до відділу державної реєстрації Житомирського районного управління юстиції, де ця оказія і відбулась.
Спілкуванню на камеру передували справжні переговори спочатку із державним реєстратором, яка власне і наклала обтяження на земельну ділянку нашого Захарченк, потім із її безпосереднім керівником, а після неї із начальником Житомирського районного управління. Розповівши кожному із них, що я хочу, дотиснув і домовився про інтерв’ю.
Що можу сказати про нашу зустріч із реєстраторами?
«Позиція державного реєстратора у таких ситуаціях визначається відповідно до чинного законодавства»
«Ми не можемо не перетягти обмеження якщо не впевнені у тому, що це інша людина»
«Ми звертались до суду міста Олександрія та нотаріальної контори, яка вносила інформацію у електронну систему, але відповіді установ не сприяли вирішенню цієї проблеми»
На моє запитання, як можна вирішити цю проблему реєстратор відповіла, що варто надати докази, що наш Захарченко не є тим кого засудили 12 років тому в Олександрії. Зокрема звернутись до суду, аби він визнав нашого Захарченка не стороною справи. (Чому вона говорить це журналісту на камеру, а не Захарченку на початку цієї справи? Невідомо)
З першого погляду все, що можна зробити чиновники зробили. Але розв’язок ситуації показав, що не все можливе було зроблено.
Після нашої зустрічі із державними реєстраторами наш Захарченко звернувся до цього суду. І через 7 днів отримав відповідь, яка вразила всіх, разом із реєстраторами.
У 2003 році відбувся славнозвісний процес. Дружина не нашого Захарченка захотіла відсудити частину майна у свого колишнього чоловіка, тому суд наклав арешт.
У 2005 році колишнє подружжя дійшло між собою згоди та поділило майно, відповідно суд прийняв нову ухвалу, якою зняв арешт.
Цю ухвалу суд передав нотаріальній конторі, яка мала б внести нову інформацію до електронної системи, але цього не зробила. Чому? Невідомо.
Отже, що ми маємо? Неіснуючий арешт за 9 років після його зняття накладають на ні в чому невинну людину! Справді парад планет! І замість того аби роз’яснити людині що їй варто робити, щоб обтяження зняли, чиновники 9 місяців розігрували цей цирк!
В той самий день, коли наш Захарченко приніс відповідь Олександрійського суду державні реєстратори зняли це обтяження.
Від моєї першої зустрічі із Віктором, до моменту зняття обтяження минуло 14 днів, а не 275, як у випадку із чиновниками. Невже аби роз’яснити молодому хлопцю, те що йому необхідно звернутись до суду, аби вирішити проблему для державного реєстратора необхідно прийняти закон, або 9 місяців чекати журналістів?
На тренінгу у Вінниці, про який я на початку згадував, захворіла одна учасниця, і коли про це сказали німецьким тренерам, то їх реакція мене вразила, немов захворіла не журналістка із Полтави, яку вони вперше бачили, а рідна людина цих німців.
У нас же все навпаки, коли ти вкладаєш тисячі гривень, витрачаєш час, щоб довести, що це не ти 12 років назад був засуджений, людям, які працюють на твої податки і які зобов’язані тобі допомагати, тобі кажуть – НЕ ВІРЮ!
Аби таких ситуацій більше не було необхідно вносити в електронний реєстр ідентифікуючі ознаки: паспортні дані, дату народження, ідентифікаційний номер. Всі про це знають, але ситуація повторюється. І завжди накладають обтяження на майно невинної людини. Це підтверджують і самі державні реєстратори, які розповіли про 4 таких випадки за 2014 рік. І завжди люди доводили, що це не їх косяки.
Практики, коли реєстратор помилялась, і «відпускала» справді арештоване майно за 2014 рік НЕ БУЛО! І чомусь мені здається, що і в попередні роки такого не було. Тому для чого цей цирк? Я не розумію.
А от чому триває цей цирк я знаю: тому що досі людина, її права та свободи у нас стоять поза системою держави, а не в її центрі, як наприклад у Німеччині.
Тепер наш Захарченко спокійно господарює на своїй землі, будує собі будинок та хоче одружитись. Щастя йому та поменше чиновників на своїй дорозі.