1300 працівників органів внутрішніх справ Житомирщини брали участь у ліквідації Чорнобильської трагедії, кілька десятків з них й до сьогодні продовжують служити у лавах Національної поліції, ще понад тисячі знаходяться на заслуженому відпочинку.
Серед них – полковник у відставці, очільник Коростишівської районної партійної організації «Всеукраїнська Чорнобильська Народна партія «За добробут та соціальний захист народу» Андрій Розпутенко.
Своїми спогадами про участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС Андрій Дмитрович поділився з нами. Навіть за декілька днів, з 28 квітня по 4 травня 1986 року, проведених у зоні лиха йому довелося побачити на власні очі усі жахи, що несла із собою катастрофа.
– У ніч, коли вибухнув реактор, нас усіх підняли по тривозі, – згадує нинішній ветеран ОВС. – Ніхто нічого не пояснював. Було сказано лишень узяти тривожні валізи і розміщуватися по автобусам. Жодних зайвих питань. Жодної паніки. Нічого, окрім безумовного виконання наказів керівництва. У повній готовності ми, 15 правоохоронців з Коростишівського району, провели цілу добу. За цей час дізналися про Чорнобильську катастрофу й стало зрозуміло, куди їдемо.
Відтак, у складі дивізіону Андрій Розпутенко прибув у Прип’ять, один з найближчих до Чорнобиля населених пунктів, а далі – у зону безпосереднього лиха. На новоприбулих чекали сталі завдання із забезпечення громадського порядку серед суцільного безладу та хаосу, недопущення мародерства.
– Найтяжчим завданням для нас було проводити роз’яснювальну роботу серед місцевого населення щодо нагальної необхідності залишити рідні домівки та шукати собі прихистку деінде, – згадує Андрій Дмитрович. – Умовити людей, пояснити їм те, чого й самі до кінця не розуміли. Патрулюючи нічні вулиці, бувало, хлопці забиралися на дахи багатоповерхівок і звідти задовольняли власну цікавість, стежачи за страшною пожежею на реакторі…
Тоді молодість сміялась в обличчя прихованій небезпеці, яка із диявольським оскалом виплескувала з розірваної рани атомного реактора пекельний всезнищуючий вогонь, а з ним і те зло, що калічить та вбиває будь-який прояв життя. Але ж тоді людям мало про що говорило слово “радіація”. Та й справжніх розмірів радіоактивного впливу, викликаного аварією, ніхто з них не знав. Так, чули. Кажуть, небезпечно. Це тепер дані щодо рівнів радіації, зафіксовані на той час в документах, лякають. Та коли не бачиш усюдисущого ворога на власні очі, не відчуваєш (звісно, до певного часу) його смертоносного дихання, то й думати нема про що.
– Після повернення із лиховісної зони особливого погіршення здоров’я ніхто не відчув, – продовжує Андрій Розпутенко. – Та дуже скоро усі ми, хто був у Чорнобилі, зрозуміли, що декілька днів, проведених в зоні радіаційного лиха, просто так нам не минуться.
Сьогодні Андрія Розпутенка знають не тільки як пенсіонера органів внутрішніх справ, полковника міліції у відставці, але й як засновника та керівника Коростишівської районної партійної організації «Всеукраїнська Чорнобильська Народна партія «За добробут та соціальний захист народу». Він донині переймається долею людей, що постраждали внаслідок аварій на ЧАЕС, адже за допомогою своєї організації клопочеться про належний захист їх інтересів. До речі, у місті Коростишеві за його ініціативи та сприяння було встановлено обеліск Пам’яті жертв Чорнобиля, до підніжжя якого у пам’ятні дати місцеві жителі покладають корзини квітів та вінків.
– Я завжди намагався бути прикладом для свого сина, – посміхається Андрій Розпутенко, – і пишаюся тим, що сьогодні він працює уже в новій структурі – Національній поліції. Мої сини – справжні патріоти, учасники антитерористичної операції.
29 років пройшло з моменту вибуху на реакторі Чорнобильської АЕС, але й сьогодні у ліквідаторів від пережитого не загоїлись рани, передусім душевні. Та незважаючи на це, вони продовжують радіти кожній миті, подарованій життям. А ще – залишаються вірними присязі та своєму обов’язку.
Відділ комунікації ГУНП
