Все більше зростають протестні настрої серед населення з приводу здорожчення тарифів на житлово-комунальні послуги, але давайте спробуємо розібратися у цьому питанні.
Багато років тарифи на житлово-комунальні послуги в Україні трималися штучно на необгрунтовано низькому рівні.
Енергоносії постійно дорожчали, якість послуг знижувалася, підприємства, які надавали житлово-комунальні послуги, занепадали. Результат – старе, неефективне обладнання, зношені мережі, величезні втрати, неякісні послуги.
Вся країна жила на субсидії, тільки не на адресній, а по принципу «субсидія для всіх». Причому багатші отримували більше: за більшої площі житла, більшого споживання води, електрики, газу вони отримували більшу компенсацію з державного бюджету, адже у вартості кожного кіловата, кубометра газу та води були закладені дотації з держбюджету.
Отже, альтернативи підвищенню тарифів, приведенню їх до економічно обгрунтованого рівня та розбудові системи прозорої адресної соціальної допомоги нема. Це не примус МВФ, це нагальна проблема.
Коли тарифи зросли більш ніж у чотири рази, це стало реальним тягарем для населення України. Завдання для уряду було вирішити цю проблему. Уряд запустив програму субсидій. Унаслідок малозабезпечені сім’ї отримали державну підтримку і змогли оплачувати комунальні послуги. А ті, хто багатші стали сплачувати більше, а не отримувати дотації від держави, як це було раніше. Принцип «субсидія для всіх» був замінений на «субсидія тому, хто потребує». В результаті, бюджет заклав фундамент для чималої економії витрат, які замість того, щоб пускати на покриття дефіциту тарифів, можна пустити на оборону, розвиток економіки та виконання соціальних стандартів, в т.ч. для їх підвищення.
Але є і нюанси. Залишається актуальною проблема енергозбереження для отримувачів житлових субсидій. Малозабезпечені сім’ї, які отримують державну допомогу, не мають додаткових коштів для здійснення енергозберігаючих заходів, та й у самій програмі субсидій стимули до скорочення споживання недостатні.
Ця проблема набагато складніша. Однією монетизацією житлових субсидій її не вирішити. Необхідно розробити та запровадити механізми, які б зацікавили громадян зменшувати споживання.
Один з варіантів – можливість спрямувати на заходи з енергозбереження кошти субсидії, яка не використана внаслідок економії споживання послуг.
3,16 млн сімей, які одержують субсидії, – це сім’ї з однієї-двох осіб. Це переважно самотні пенсіонери та сім’ї, що складаються лише з пенсіонерів. Значна частина цих сімей – люди похилого віку, які не можуть займатися енергозбереженням.
Для них потрібні державні програми, які б зацікавили бізнес впроваджувати енергозберігаючі заходи, отримуючи відшкодування коштом зекономлених субсидій. Ще одним заходом може стати програма поступового перегляду соціальних нормативів, які б стимулювали сім’ї зменшувати споживання.
Крім зазначеного підвищення тарифів стимулюватиме бізнес до впровадження новітніх технологій, які замінять застаріле обладнання, встановлене ще за часів СРСР. В першу чергу це стосується металургійної та хімічної галузей, які зможуть в такий спосіб не просто залишитися на ринку, а значно здешевити власну продукцію, яка на сьогоднішній день є однією з найдорожчих в світі за рахунок використання неефективного енергообладнання.
Ну і на завершення – нажаль, чим більше конче необхідних для держави непопулярних реформ проводитиме влада, тим більше приводів для опозиції та ворога проводити деструктивну діяльність на шкоду Україні!