Професор Роберт Ленгдон приходить до тями в одній з італійських лікарень, втративши пам’ять. Місцевий лікар Сієнна Брукс намагається допомогти Роберту не тільки відновити пам’ять, а й зупинити загадкових злодіїв, котрі хочуть поширити смертоносний вірус. У самому серці Італії символіст стає учасником змови, побудованої довкола найзагадковішого шедевра світової літератури – «Божественної комедії» Данте. Ленгдон намагається перехитрувати своїх супротивників і першим розгадати непросту загадку. Інферно – це смертельно небезпечні перегони з часом, що захоплять вас із першої сторінки й не відпустять до фіналу!
Так пише про «Інферно» інтернет та зворот книжечки. Особисто від себе можу сказати, що захоплююсь нею і після прочитання. Можна сказати, що це любов з першого абзацу.
Зізнаюсь чесно, книга потрапила мені до рук лише після перегляду фільму. Може саме тому прочитала її на одному диханні. Кожен розділ аж до самого епілогу захоплював майстерністю автора.
Ні для кого не є секретом, що фільм і книга – різні речі. До самого останнього розділу вважала, що кінець буде абсолютно таким, як і в екранізації. Але чи то сценаристи й режисери вирішили пошуткувати, чи то сам Ден Браун полоскотав нерви.
Річ у тім, що «чума», що мала винищити людство, котру придумав Бертран Цобріст – геній генної інженерії, була вилучена з її місця знаходження. Це додало позитивних емоцій після перегляду фільму. Проте це лише на емоційному рівні.
Саме друкований варіант змусив мене переоцінити багато речей у нашому житті. В книзі суть вірусу полягала у вибірковій стерилізації усього населення планети. Вчений вибрав досить таки гуманний спосіб, адже на деякий час йому вдалось би зменшити населення Землі в половину, чого він і хотів.
Натхненний працею Данте, Цобріст залишає для своєї коханки підказки-загадки, розгадкою яких було місцезнаходження його зарази. Декілька днів Сієнна Брукс та Легдон блукали Італією знаходячи все нові й нові зачіпки. Впускаючи проміжні моменти, скажу, що вони все таки знайшли «печеру», у якій був схований Бертранів подарунок людству. До останнього моменту не розумієш, як такий геніальний чоловік міг дозволити знайти та дезактивувати розповсюдження винаходу, проте не так усе просто. Групи ВООЗ та «Консорціуму», прибувши побачили тільки залишки розчинного мішка. А значить вірус вже охопив якщо не усе населення, то його третину. Таким чином Цобріст все ж підтвердив свою геніальність, хоч вже й посмертно.
Ця книга унікальна і її варто прочитати не лише через неоднозначний фінал, а й тому, що в ній абсолютно кожен знайде щось своє.
Гузь Олена