Житомирського бізнесмена і мецената, президента спортивного клубу «Легіон» Олександра Коцюбко восени 2009 року Священний Синод Православної Церкви нагородив ювілейним орденом «Князя Володимира», а в 2013 році він нагороджений Українською Православною Церквою орденом “1025-річчя Хрещення Київської Русі ” за заслуги перед православною церквою.
Напередодні Великодня Олександр Коцюбко розповів про свою взаємовідносини з церковою.
– Чи було для Вас несподіванкою рішення Синоду про вручення Вам цієї нагороди?
– Особисто для мене цей орден не так визнання моїх скромних заслуг перед суспільством, скільки стимул для роботи. Для мене заповіді, якв проповідує церква – не порожній звук. Я сам намагаюся жити по ним, цього вчу своїх дітей. До речі, я вважаю, що сьогодні необхідно все ж ввести в школах духовну освіту. Діти повинні з дитинства вивчати Біблію – ця книга несе все найкраще: любов, добро, щирість, вона наповнює життя духовним змістом. Молоді, дітям, не вистачає цього духовного, ідейного стрижня. Тому і виходить, що їхнє життя побудоване виключно на отриманні матеріальних благ, масовій байдужості до проблем і проблем ближніх. Сьогодні вже мало хто вірить, що допомогти нужденному людині можна безкорисливо.
– Ви пам’ятаєте своє перше відвідування церкви?
– Так, це було в дитинстві. Бабуся повела мене в Свято-Преображенський собор на пл. Перемоги. Вразила атмосфера величі і відчуття духовної чистоти. І хоча тоді, за радянської влади, церква була в опалі, ті, хто ходили до храмів, вірили щиро. І взагалі, люди були більш чуйними і не такими меркантильними.
– Чому ж сьогодні такий парадокс – ніхто не забороняє ходити в церкву, але в житті люди рідко дотримуються тих принципів, які проповідує церква. Багато хто вважає, що в реальному житті вони не застосовні.
– У моєму розумінні бути християнином, це не стільки дотримання якихось обрядів, це скоріше спосіб життя.
– Ви – меценат. І в той же час – успішний бізнесмен. Яким чином Ви поєднуєте християнське вчення і бізнес?
– І моя робота, і віра приносять мені величезне задоволення. Що стосується бізнесу, то в першу чергу задоволення я отримую від того, що завдяки йому я маю можливість допомогти нужденним, знедоленим. Тобто моя робота спрямована не на збагачення, а на можливість допомагати іншим. Колись давно я прочитав в Біблії, що віра без діянь мертва.
– До речі, кажуть, що той, хто допомагає іншим, сам ніколи не залишиться без допомоги в скрутну хвилину. Чи бували у Вашому житті ситуації, коли допомога приходила, здавалося б, дивом?
– Таких випадків було безліч. Наприклад, коли в Житомирі загинув мій батько, я служив на флоті в Баку. Коли сталася трагедія, я знаходився в морі. Шансів встигнути приїхати в Житомир, щоб попрощатися з батьком, у мене практично не було. Але командування пішло назустріч – за мною в море відправили катер, потім вертольотом доставили в аеропорт, а звідти – літаком додому. Так що я дивом встиг проводити батька в останню путь.
– Але все ж, яке місце у Вашому житті займає благодійна діяльність?
– Кожній людині властиво бажання залишити після себе слід в суспільстві. Правда, багато хто забуває, що земне життя – швидкоплинне, і нажитися людина все одно не встигне. І після його смерті ніхто не згадає, скільки у нього було грошей. Пам’ятатимуть лише, що ти зробив.
Наприклад, на початку минулого століття в Житомирі був відомий меценат Свінціцький. Сьогодні ніхто не пам’ятає, скільки у нього було грошей, зате всім відомо, що він в 1904 році побудував церкву на розі вулиць Радивілівської і Трояновської і там же посадив парк, побудував школу №1 (колишня 18-а), першу пожежну частину на Мальованці. Це і є справжній слід життя людини.
– Олександр Петрович, на днях Ви і учні школи № 1 засадили деревами парк. Мальованському парку, на розі вулиць Радивілівської і Трояновської біля стадіону, подарували нове життя. Була прибрана з крон дерев омела, яка знищувала ці дерева.
– Я купив в Березино саджанці листяних дерев, майже весь спектр різновидів, нарізав стовпчики, якими захищали молоді деревця. Запросив учнів школи № 1.
Діти прийшли зі своїми лопатами висаджувати парк. І всієї такої величезної командою ми за два дні висадили парк. Хочу відзначити учнів класів 6 Б, 9 Б, 10-А та 11-А першої школи, які з радістю зробили перше, що потрібно зробити в житті людини – посадили дерева.
– Як зазвичай ви святкуєте Великдень?
– Звичайно ж, це сімейне свято і готуємося ми до нього всією родиною. Особисто я отримую величезне задоволення, коли ми всі місці робимо писанки і крашанки. Це по-справжньому об’єднує сім’ю, створює атмосферу радості. А на Великодню службу ми їздимо в Тригірський монастир.
І з нагоди свята, що наближається – Великодня – я від щирого серця від всієї глибини моєї безсмертної душі хочу привітати всіх зі Світлим і Вічним Святом Воскресіння нашого Господа Ісуса Христа, і побажати любові, щастя, здоров’я і мирного неба. Нехай живуть в ваших будинках любов і доброта, щастя і радість на многії літа.
Христос Воскрес.