Мій друг і колега по Репортеру Назарій, порадив мені розділити політику від особистого й паралельно писати Власні Пута, і Пута України. Що ж, я думаю, це правильно, адже у мене все вперемішку виходило – починав за здоров’я, закінчував за упокій))), чим заслужив купу зауважень, що мене шибає з теми на тему, як того Одісея в розбурханому морі гніву Богів, в кару за свою людську гординю, що поставив свій власний розум вище Божого Задуму.
Значить, треба писати про Україну, свої власні відчуття, бачення, рефлексії, раз уже мені видається така нагода і майданчик. Випишусь, і стане легше, а як воно буде – не мені рішать – «рішал» і без мене хватає))).
Почну з того, що останні місяці я у Фейсбуці реагую на заяви польського міністра закордонних справ, щодо того, що Польща Україну з Бандерою в Європу не пустить, на днях, ніби й Президент Польщі щось подібне заявив, тільки тепер уже що стосується ОУН та УПА. А перед цим міністр закордонних справ Угорщини погрожував Україні стражданнями за мовний закон, яким в Україні вперше законодавчо захищається державна українська мова.
Сказати, що я особисто це все кваліфікую, як нахабство – це взагалі нічого не сказати. Тут повний набір неправомірних бажань наших сусідів, які б їм, для їхнього ж добра краще вгамувати й з повагою віднестись до внутрішніх справ України, оскільки нацменшини в України користуються найширшими можливостями для свого національно-культурного розвитку й впливу на політичні процеси в країні. Однак, завжди чудово знати, де закінчуються мої права й не ставити себе поза законом, адже завеликим шматком обов’язково подавишся – і давилися диктатори-агресори, – а стриманість в їжі оспівував ще Конфуцій.
Ось що я писав у Фейсбуці на цю тему за весь це час:
4.06.2017.«З Бандерою ми в Європу не ввійдемо, пане міністр закордонних справ Польщі? З такою зневагою до внутрішніх справ України – ну й не треба! Залишайтеся в своїй Європі без нас, раз Вам, Вельмишановний, так хочеться втрутитися у внутрішні справи сусідньої дружньої до Вас держави! Ми самі в своїй державі вирішуємо, кого нам шанувать! Ми Вам не вказуємо, кого Вам шанувати! Шануйте кого хочете! Навіть тих, хто загарбував українські землі! З таким відношенням, Ви будете в Європі без нас! Що посієш – те й пожнеш! Думайте!»
7.08.2017. «Поляки: поважайте внутрішні справи України, так як ми поважаємо Ваші!
Навіяло черговою заявою польського міністра закордонних справ, який російському виданню Комерсант заявив, що “УПА брало участь у Голокості”, при тому, що в УПА воювало багато євреїв, а родина Шухевича переховувала в себе єврейську дівчинку, ризикуючи життям, і те, що Польща ще хоче повернутися до дискусії про те, як українцям в своїй державі оцінювати УПА.
Що Ви хочете, куди Ви хочете, Вельмишановний пане міністр закордонних справ Польщі? Скільки вже можна втручатися у внутрішні справи сусіда, який Вас прикриває на Сході, де щоденно гинуть його сини, щоб Ви, в своїй Європі, куди Ви нас з Бандерою не пустите, щасливо жили? Майте совість! Ви хочете, щоб Україна почала Вам вказувати, як Вам в Польщі ставитися до своєї історії, як Вам оцінювати діяльність своєї Армії Крайової, біографії Ваших діячів – Пілсудського, Падеревського, Дмовського, “Березу Картузьку”, етнічні чистки українців в Україні і Польщі, загарбання території України – то був геноцид українців в Україні поляками-окупантами, дружбу і партнерство Пілсудського з Гітлером, період братання нацистської Німеччини і Польщі, траур Гітлера на похоронах Підсудського, Варшавське гетто? Після цього у Вас вистачає совісті говорити, що УПА причетно до Голокосту? Скільки Ви можете на нас плюватися? Ми Вам Ваших гріхів не згадуємо – самі з ними розбирайтесь. Перестаньте вже, нарешті, плюватись в наш бік!
Судить чужі гріхи завзято Ви беретесь
Візьміться за СВОЇ!
І до чужих не доберетесь!»
26.09.2017. «З таким відношенням, залишайтеся самі в своїй Європі! Це наші законні внутрішні справи! “Ми гарантуємо, що Україна постраждає у майбутньому”, – заявив міністр закордонних справ Угорщини. Ви подивилися в дзеркало, і самі собі це напророчили! Тепер готуйтесь пожинать! Міністр закордонних справ Польщі перед цим заявив, що з Бандерою нас в Європу Польща не пустить. Тепер міністр закордонних справ Угорщини заявляє, що з нашою рідною мовою Угорщина нас в Європу не пустить – поляк хоч стражданнями не погрожував – сказав просто, що не пустить! Внутрішні справи не є предметом будь-якого торгу, у тому числі це й стосується питання євроінтеграції. Ви не думайте, що за вступ до Вашого товариства, ми збираємось перед Вами прогинатися, а якщо Ви так думаєте – то Ви глибоко помиляєтесь, і у Вас ще є час усвідомити свою помилку й повернутися до практики доброзичливості. Сусіди – бережіть свою честь, бо вона Вам ще знадобиться! Я розумію і співчуваю Вашим імперським фантомним болям!»
1.10.2017. «Таке відношення є незаконним, неправомірним, таким, що паплюжить честь того, хто його висловлює, адже являється втручанням у внутрішні справи незалежної держави і шантажем створення перешкод на шляху до інтеграції України в європейський простір, що уже є абсолютно недружнім кроком, у тому числі, з точки зору благополучного сусідства. Польща – вгамуй свою ненависть!
Визнання Україною право на шанування Польщею у Польщі власної Армії Крайової аж ніяк не перешкоджає Україні економічно зближатися з Польщею. А Польща хай шанує внутрішні справи України і береже свою честь, адже втручання у внутрішні справи суверенної держави – це втрата честі, те ж саме, що намагатися таємно, чи навіть відкрито хазяйнувати на чужому городі!
То з Бандерою нас в Європу Польща не пустить, тепер з ОУН та УПА, а Угорщина й Румунія – з мовою! Та не пускайте нас уже в своє товариство, не пускайте, ШАНОВНІ сусіди!!! Ми самі є Європою і забудьте про те, щоб грати на почуттях нашої меншовартості, бо цих почуттів уже немає!».
Ось така у мене рефлексія на ці всі речі. Кажуть, що у Польщі дискримінують українців – б’ють їх на вулицях і в гуртожитках, принижують на касах у супермаркетах дискримінаційними табличками, плюндрують українські могили, а у Корчаці під Житомиром закривають українську загальноосвітню школу і приміщення віддають полякам під відкриття католицької приватної школи. А ще – у Житомирі декілька років триває протистояння за те, щоб пам’ятник польському діячу Яну Падеревському, який у 1919-му році зробив все для приєднання Галичини до складу Польщі, не стояв на Театральній у центрі Житомира біля Костьолу, а щоб був встановлений на вулиці Леха Качинського – на території Польського дому імені Яна Падеревського.
Як на мене, маркування польської історії і присутності поляків у житті й становленні Житомира абсолютно належно відображено – головне тут – порозуміння з українською громадою, адже зараз вже варто українську громаду сприймати всерйоз і шукати з нею порозуміння, адже не вся знать Житомира має краплі польської крові, за які можна смикати, як за ниточки, а домовитися з громадою державотворчої нації завжди можна там, де компроміс можливий. І я не думаю, що у Житомирі українці паплюжитимуть могили польських вояків – тільки тому, що в Другу Світову Війну ці вояки загарбували українські землі, які Польща з якихось причин тоді (і дехто й зараз), вважала своїми. А якщо щось подібне й буде зроблено – то лише заради провокації кровопролиття між поляками й українцями. Недопустити взаємних втрат може тільки повага українців до нації поляків і їхнього вкладу в історію, матеріальну й духовну скарбницю України й повага поляків до внутрішніх справ державотворчої нації за умови дотримання українцями законних прав і поваги до нацменшин, а вони – ці права, – дотримуються, так що підстави у поляків звинуватити українців у недружності – відсутні. Далі почне діяти закон “Про мову”, який захистить державну мову, що давно було потрібно зробити, хоча, всьому свій час!
Хоча, мені у коментарях під моїми публікаціями у Фейсбуці пишуть: «До чиєї поваги ти взиваєш? Поляків, які, м’яко кажучи, чхали на твої заклики, твою повагу і на тебе самого – їм землю давай і ресурси, а твої соплі їм до одного місця…». Неприємно це все, але приходиться вислуховувать. Я думаю, Україна сама, вже враховуючи тисячолітній досвід помилок, знайде правильний і справедливий вихід з цієї ситуації й зможе налагодити відносини з Польщею й правими поляками, зберігши паритет інтересів.
Як на мене, вся наша історія взаємостосунків з Польщею ще раз спростовує імперську пастку загарбників про теоретичне існування братських народів. Як кажуть, «брат ти мій, а хліб їж свій…». Добре дружити, коли кожен їсть свій хліб, хазяйнує на своїй території, коли дозволив собі зайвого – то щиро вибачається, і не нав’язує іншим свій світогляд. А для того, щоб українці вирівнялись з поляками – Україні треба підтягнути економіку – адже Польща непорівнянно багатша в плані ВВП, рівня життя, інвестицій, має дотації з Євросоюзу – вона теж пройшла свій важкий шлях і проходить, – і, зрозуміло, що вона дивиться на Україну, як на бідну неблагополучну сусідку, яка хоче бути рівною, але знаходиться в смертельному виснаженні. Може Україна, прикриваючи собою Польщу – розплачується з нею за її блага, і, дійсно, рівна. Та рівна, Україна, рівна, – не вища за інших, і не нижча, – рівна)) – у мене щодо цього сумнівів нема (кажуть, скромність прикрашає).
Ідеальним варіантом для Польщі з точки зору карми))) було б безпристрасне чекання, поки Україна пройде свої кармічні уроки без застосування до неї шантажу – «ви відмовляєтесь від своєї ідентичності – ми пускаєм Вас в Європу». Але ж ми усі неідеальні, усі помиляємось, і Польща, також має право на помилку й на те, щоб її не судили занадто суворо, адже й Україна також часто помиляється і також, завжди вдячна за розуміння.
Відчувається, що простір змінюється, що з кожним днем Україна все більше й більше стає відповідальнішою за своє становище – енергія СРСР піддається впливу часу, а, відповідно, радянського духу, особливо після декомунізації в Україні стає все менше, а, отже – українці тепер уже не можуть всі свої провали валити на «попередників», тобто на Москву, адже ми частково скинули московський зашморг – значить, уже повна відповідальність за те, що відбувається в Україні – виключно на нас. Хоча, кажуть, що тепер нами керують американці й МВФ – типу, перемогти з чиєюсь допомогою, а не власними силами – це не перемога, а потрапляння в залежність до того, хто допоміг. Чи можливо в цьому світі перемогти, виключно, власними силами, перемогти, не попросивши ні в кого допомоги, стати абсолютно незалежним ні від кого? СРСР же переміг в своїй Великій Вітчизняній у тому числі завдяки американському Ленд-Лізу, і замість того, щоб подякувати за допомогу – розпочав мірятися з Америкою, у кого довший шлях…. Я думаю, можна – у кожного, у тому числі – в України – своя сила, на яку треба й опиратись, яку треба віднаходити. Це все питання війни світоглядів – Україна ж, на лінії вогню – на лінії фронту – буферна зона))) вульгарно кажучи – прокладка між Західним Капіталістичним Ринковим Світом і Московською Комуністичною Плановою Економікою. Географічно ми на лінії вогню – на місці зіткнення двох протилежних стихій, які взаємно ворогують між собою і взаємно доповнюють один одного – пишуть же філософи ідеалізму і матеріалізму про єдність і боротьбу протилежностей, а духовні вчителі вчать вийти за рамки подвійності (двойственности). Але ніхто з них не уточняє, як вижити в місці максимального тиску зіткнення льоду з полум’ям – це вже за Грою Престолів – Росією і Заходом, до якого географічно належить й Польща й зберегти свою законну територію, самобутність, забезпечити власні інтереси. Щоб відповісти на це питання – треба йти йому назустріч – вийти з рівноваги й зони комфорту для досягнення вищого рівня рівноваги й вищого рівня комфорту.
Сергій Фещенко, редактор Репортера