Я тільки уявляю, як плачуть за втраченим в Україні регіонали-олігархи зі своїми мільярдами, з якими вони виїхали, і мільярди ті їх не радують – вони віддали б все, щоб повернутися в Україну у владу – вони віддали б усі свої мільярди, і ще й взяли б у борг, стали жебраками, віддали б усі багатства світу для того, щоб сісти у Києві.
І так же ж і відбувається – за київський престол, за цю землю тисячоліттями йде кровопролитна боротьба між Заходом і Сходом – Гру Престолів 2 треба зняти на основі історії України. Україна як стратегічна висота на фронті, яку ворогуючим силам треба зайняти, або вмерти. І багато вмирають – віддають своє життя, тільки щоб Україна стала їхньою – тут так добре, що забуваєш про все – тут вольниця, Свобода – відчуття розбурханої стихії Життя.
Як же ж солодко володіти Україною – її наївним довірливим людським ресурсом, готовим працювати за копійки і завжди входити в становище свого роботодавця, якому треба купити нову машину. Ніде такого немає – ні в Польщі, ні в Росії – там і рівень життя вищий, і інфраструктура краща, і промисловість розвиненіша, і технології – живіть, здавалося б, і радуйтесь, у себе вдома, в своїх стінах – так НІ Ж – те, що дома, для нас, звісно, важливо, але ми готові лізти в Україну – ЛІЗТИ В ЇЇ СПРАВИ – без цього ми загинемо – ми летимо на Україну з неправомірними намірами (господарювати в її хаті – поставити тут свого куратора і тягнути звідси ресурси), як метелики на вогонь, і згораємо у вогнищі власної карми.
Коли щось погано лежить – можна його брати, чи ні? Наприклад, сусід потрапив до лікарні, не може захистити своє майно – є шанс відібрати у нього частину його володінь – він зараз безсилий захистити своє – то ж брати, чи ні? СПОКУСА! СПОКУСА! СПОКУСА!!! Ммммм, так же хочеться поживитися, взяти – воно ж лежить, беззахисне, під ногами.
Так, Україна після Майдану лежала знесилена боєм – в України свій Шлях і вона їм іде, у неї свій акт на право власності земельної ділянки – політично і юридично визнаний у світі – з Кримом, Донбасом, Львовом, Закарпаттям, усіма іншими регіонами. І ця земельна ділянка зветься Україна – і її власник – український народ, українці, як нація держави Україна. А кожна нація на своїй землі господарює по своєму і цілі ставить свої – комусь достатньо господарства для того, щоб прогодувати свою сім’ю, а хтось купує трактора і заробляє, виорюючи городи односельчан за гроші.
А хтось і бур’янами свій двір запускає – і це теж його право – на своїй земельній ділянці може бути або багатство, або бідність, або порядок, або хаос – це вже право власника – як виглядатимуть його володіння. Інше питання – коли сусід починає територіально зазіхати на законні володіння сусіда. Методи агресії можуть бути як гібридними, як це зробила Росія з Кримом, так і відкритою силовою атакою, як Росія це зараз робить на Донбасі. А може бути так, як зробила Польща і Угорщина – дипломатичним втручанням у внутрішні справи України, але Польща йде далі – міністр закордонних справ Ващиковський виявляє зло, кажучи, що Польща демонструвала ангельське терпіння по відношенню до України – і це стосується життя України в своїй ідентичності – як думати, що є абсолютно законним правом України.
Ну що ж, доброту України сусіди сприйняли за слабкість. Думали, що якщо Україна наївна, іншими словами, добра, то можна ставати на поганий шлях – захоплювати її власність, її розум, і цим самим проявити свою сутність для Суду – Вищого Суду – Суду Вищої Справедливості. Я думаю, що не раз і не два Україна рекомендувала, радила тим, хто проти неї повстав, проти її законних прав на самобутність – зійти з поганого шляху, однак сердечні застереження України висміювались.
Сергій Фещенко, редактор Репортера