В п’ятницю 19-го січня о 18-00 в студії Аліси Скворцової за адресою: м. Житомир, вул. Небесної Сотні, 9 відбудеться незвичайна чайна церемонія.
“Цей древній метод заварювання вперше описав знаменитий, овіяний легендами китайський мислитель і перший серйозний дослідник чаю Лу Юй, автор першої в Китаї книги, що зібрала знання про чай – “Чайний Канон”.
Запрошую Вас на чайну церемонію, на якій ми заваримо і спробуємо чай методом Лу Юя”, – про це написала у запрошенні на Фейсбук на Аліса Скворцова.
“Старий юнак живе у кожному коржику витриманого пуеру, сповитому у самоті під землею, сповненому набутим там до відчаю терплячим досвідом ферментації…
Відламую шматок, щільно подрібнюю, та від крихкого шепотіння в руках теплішає, і тане моє серце. Зараз розм’якне чай в воді холодній, бо шлях його з безодні у безодню, талановитий шлях… А поки, нехай він набирається вологи, змиває з себе пил, готується варитись.
Вода, насправді неземна істота, цілком свідомо, звісно, зливаючись з усім, підтримує, єднає всесвіт, дає наснагу, силу, слабкістю своєю в міцних обіймах колихає Землю. Уклін їй до землі. Заповнюю джерельною водою чайник і ставлю на вогонь. Та ж віддано сприймає полум’яні чари, від теплоти тримтить, народжує на дні посудини велику кількість маленьких бульбашок. Тож подивися поглядом дитини на дихання води, так, нібито немає науковців, дослідників до тебе,а ти перший,хто побачив космос у мікрокосмосі її очей, які з’являються завжди раптово, нізвідки, з вакууму та з середини себе самої у вигляді повітряних кульок.
Я ніби чую: клац! Ні,то не тріснув посуд. Роблю отвір в небо, кришечку відкривши, обмеження знімаю, даю можливість випаритись зовні, (потенціал води безмежний), але я граю. Відливаю в чахай частину невеличку гарячої води. Бо “молодість” її казково зберігаю. В старовину уважні люди помітили багато стадій кип’ятіння: “рачаче око”, “око краба” більше, потім “риби” велике саме, що перетворюється на “перлинні ниточки”. І все це – дивовижні бульбашки. На стадії “перлин” я повертаю “молодість” воді, що осягнула мудрість, але стала старою. Чекаю. Заново з’являються ознаки закипання й наприкінці спостерігаю “шум вітру в соснах”. Точно, він. Я чую; відчуваю себе улітку в лісі, коли доволі безтурботно лежу й дивлюся вгору, на маківки сосен. Навколо вітер тихо грає, ноти в гілках сіє, ледь-ледь шепоче, а стовбури як струни випадково скриплять замріяні.
Тональність звуку, що несе в собі вода вже змінена, тому вода готова. Готую чай. За стрілкою годинника розкручую за допомогою цзяцзи воронку, хвіст Дракона та закидаю в вир набравший чинності розмокший любий чай. І знов чекаю. Як в іграшку дитячу, де опадає штучний сніг у воду, дивлюся в свій прозорий чайничок, та бачу листя падаюче звідусіль на дно моєї іграшки-посуди. Тим часом прогріваю чайний посуд.
Скінчився листопад. Заповнюю чахай готовим ча. На просвіт янтарний колір, та у кожного в чабей бездонний досвід. Ну ж бо, гей!”
