– Носилки! Бистро!
Але ніхто біля “буханки” навіть не ворухнувся
– Поздно. 200-й.
– Коли?
– Щойно…
Очі Андрій Борисенко звузились і вже не старлейт, а лікар-реаніматолог, яким він, власне, пропрацював у Харкові майже все свідоме життя, не вигукнув – прорепетував:
– Ноші, твою растак і туди!!! ШВЛ!!! Кисень!!! Систему!
За мить все прийшло у рух.
Клапті одежі, бризки крові – на підлогу.
Хтось руки на грудину. Непрямий масаж серця… Раз! Ще раз! Поштовх… Ще… Ще…
Час спливає. Відгуку ноль.
Поштовх…
Інтубація… Трубка у горлянку. Є. Апарат ШВЛ із киснем… Тиск пішов…
Огляд тіла – кілька невеликих ран. Осколкове. Зупинити кровотечу там, де вона є… при великій крововтраті навіть дрібні поранення можуть стати фатальними. Все, нової крові немає.
Поштовх…
Підключичка… Ще 2 крапельниці – в обидві руки…
-Гелофузін, струменем! Адреналін!
Двоє санітарів стискують пластикові флакони.
Поштовх…
Хтось витирає вщент мокрий лоб.
– Качай, блядь!!!
Поштовх… Ще… Ще…
Кардіомонітор. Електроди на тіло… Пульсоксиметр на палець…
Поштовх… Поштовх… Поштовх…
Нарешті зубець на моніторі.
– Є сигнал! Серце пішло! Тиск?
Манжета від монітора – на руку… Здається, що манжета накачується вічно… Нарешті, сигнал і цифри на моніторі…
– Шістдесят!
– Лід на голову!
-Тиск?
-Вісімдесят.
Борисенко полегшено видихає:
– Живий. Реанімаційну машину на виїзд…
Михаил Ратинский в дві затяжки прикончує цигарку…
– Да, схватили душу за ногу…
– За пятку.
Термоковдра. Документи. Система…
Будні медиків на фронті.
Автор – Aleksandr Shulman
