Війна це не тільки боротьба з ворогом зовнішнім, а це боротьба і з внутрішніми проблемами з якими стикаються люди, які є соціально незахищеними (пенсіонери, малозабезпечені сімї, інваліди переселенці і.т.д).
Люди які сьогодні в війну опинилися в вкрай складних умовах напередодні зими коли розпочинається опалювальний сезон. Зокрема хочу поділитися одним випадком з життя який нещодавно трапився на моїй маленькій Батьківщині в с.Словечне Словечанської громади.
Саме в Словечному проживає жіночка пенсіонерка Марія Куліш. Її покійний чоловік все життя пропрацював на тракторі в ДП Словечанському лісовому господарстві. (Робота була не з легких в різні пори року). Тож пані Марія, як людина похилого віку має 93 роки а пенсію в 3 700 грн не маючи змоги придбати собі тверде паливо для опалення будинку звернулась до керівництва Словечанського лісгоспу де директором Олександр Павлушенко. І це пішки в 93 роки на палицях подолати шлях до лісгоспу літній людині яка живе на самоті вкрай важко.
Ну і що ж виявляється? Привезли по зверненню пані Марії як в тій приказці ” На тобі небоже, що мені не гоже”. Та ще й доплатила за те 3500 грн. З тієї ж пенсії тож лишилося 200 грн на хліб, а ще скільки коштів потрібно щоб порізати та порубати.
Коли б за такі гроші то літній людині якщо з повагою та милосердям могли б привезти готових порубаних і до хліва скласти. Це не говорячи про те, що таких людей, які дожили до дев’ятого десятку в Словечному на пальцях можна порахувати.
На противагу іншому лісгоспу ДП Словечанський лісгосп АПК де директор Юрій Макарчук коли до нього не звертався як радник голови Коростенської РДА то всі питання вирішувалися без ніяких проблем безвідмовно. То, що ж виходить країна у нас одна всі підприємства українські, ліс один а відношенння до людей різне. Не знаю як тепер а до війни крім паливної норми, матеріальної допомоги, і санаторно курортного лікування пан Макарчук забезпечував ветеранів праці.
Сьогодні пригадались лісові пожежі два роки тому, в чому приїжджала пожежна охорона ДП Словечанське лісове господарство без відповідної амуніції, загалом ставлення до лісу. Бо сьогодні напевне думають можна різати все. Бо ж не вони його садили. А якби садили своїми руками, вирощували то думали б тоді чи різати чи ні. І ставлення до лісу було б інше і до людей ставилися б напевне по іншому.
В скорому часі війна закінчиться. Настане перемога мирне життя і знову ми будемо обирати депутатів, керівників. От тоді треба буде добре подумати хто по справжньому заслуговує на людську повагу. Бо війна показала і ще покаже хто є хто.
P.S. Від Чорнобильської організації Союз ветеранів ліквідації Чорнобильської катастрофи особисто теж звертався до Олександра Павлушенка щоб допоміг з бензопилою для зони відчуження Чорнобильської станції яка відновлює свою роботу після нападу рашистів. Бо були розграбовані підприємства які забезпечували нормальне функціонування станції ЧАЕС. І на вагу золота кожен інструмент, будь яка підтримка. Але після мого звернення Олександр Денисович вже і на дзвінки не відповідає. А от скільки звертався до депутата Овруцької міської ради пана Соляра який працював в лісгоспі то питання вирішувалися в позитивному напрямку.
Тож не забуваймо про повагу до людей похилого віку бо настане час і самі будемо такими.
Віталій Юшкевич
