Сергій Зосіч ніколи не забуде 24 лютого 2022 року. Цей день для нього, заступника начальника управління — начальника відділу організації профілактичної роботи Коростенського районного управління ГУ ДСНС України у Житомирській області, розпочався близько 4-ої години ранку з виїзду на виклик. Горів склад у Радчанському лісництві Народицького спецлісгоспу. Для досвідченого рятувальника відразу видалося дивним, що одна зі стін складу була значно пошкоджена, ніби вибита, зі слідами обстрілів. Згодом з’ясувалося, що Радча була обстріляна з «Градів»…
Вже через півгодини рятувальники почули неподалік вибухи — так дізналися про початок війни. Оперативно зв’язавшися з керівництвом у Житомирі, було вирішено повернутися до частини. Як з’ясувалося, зробили це вчасно: цього ж дня Радча була окупована. Крім того, згодом дізналися, що спецавто поліцейських, яких тоді зустріли по дорозі, було обстріляно. На щастя, обійшлося без жертв. На відміну від іншого поліцейського екіпажу, що натрапив на ворожу диверсійну групу. Троє людей були поранені, а двоє поліцейських загинули. Саме рятувальники на чолі з Сергієм Зосічем взялися вивезти тіла загиблих. Це було непростим завданням: окрім небезпеки потрапити на диверсійну групу чи бути обстріляними, потрібно було об’їжджати зруйнований міст. Загалом у Народицькій громаді ворог зруйнував та пошкодив 5 мостів.
Упродовж 1,5 місяця Сергій Зосіч разом зі своїми колегами весь час перебував у частині. Із перших днів повномасштабного вторгнення рятувальники активно співпрацювали з військовими, допомагали будувати блокпости. Роботи у рятувальників значно додалося, особливо через обстріли, яких у Народицькій громаді було чимало. На виклик спершу виїздила група швидкого реагування — Сергій Зосіч і старший водій 14-ї ДПРЧ Олександр Сивак, аби не наражати на небезпеку весь колектив. Лише після їхньої «розвідки» на гасіння пожежі вирушав екіпаж. Житлові будинки, господарські об’єкти, церква… Ворог не переймався, куди наносити удари і чим — авіабомбами, «Градами», «Ураганами».
«Після звільнення регіону від ворога взялися до зачистки території від вибухонебезпечних предметів. Працювали спільно з військовими та з піротехнічною групою обласного управління ДСНС, допомагали у вивезенні снарядів, мін, кулеметів тощо. Насамперед було розміновано об’єкти критичної інфраструктури, дороги. Чимала територія поблизу білоруського кордону залишається замінованою, і так буде до настання нашої Перемоги», — каже Сергій Іванович.
Рятувальники були й серед тих, кому доручили підготуватися до евакуації мирного населення. Щоправда, у перші дні окупації, коли ворог ще вільно пропускав через блокпости, практично всі місцеві жителі самостійно залишили окуповані села, як-от Давидки, Грезля, Радча. Сергій Іванович пригадує, як вже після звільнення одного з сіл спільно з піротехніками і представниками громадського формування приїхали забрати 86-літню бабусю. Її шукали рідні, які втратили з нею зв’язок у перші дні повномасштабного вторгнення. Старенька була у жахливому стані, голодна, знесилена. Її відразу доправили до Народицької лікарні.
«Чи було страшно у перші тижні? Так. Добре чули вибухи, постріли; над головами літали гвинтокрили та безпілотники… Але ми продовжували виконувати свою роботу. І наголошую, що саме МИ, адже жоден із 38 чоловік особового складу не переставав працювати. Кожен на своєму місці продовжував нести службу, гідно і професійно», — каже Сергій Зосіч.
Фото з архіву С.ЗОСІЧА.
