Денис Капустин, відомий також під іменами Денис Нікітін і White Rex, пройшов шлях, який важко вкласти в звичні рамки. Москвич 1984 року народження, в юності вуличний боєць і футбольний хуліган, згодом — організатор турнірів зі змішаних єдиноборств у Німеччині та Європі, засновник бренду з ультраправою символікою. У 2017 році він переїхав в Україну, а в 2022-му створив Російський добровольчий корпус — формування росіян, яке встало на захист України та увійшло до структури Головного управління розвідки Міністерства оборони України. Його історія — це не просто біографія бійця, а складна траєкторія людини, чиї колишні погляди й теперішні дії переплелися з великою війною.
У грудні 2025 року Російський добровольчий корпус повідомив про загибель свого командира від удару FPV-дрона на Запорізькому напрямку. Уже 1 січня 2026 року Головне управління розвідки Міністерства оборони України офіційно заявило: Капустин живий. Загибель виявилася частиною ретельно спланованої спецоперації української розвідки, яка перехитрила російські спецслужби, що виділили пів мільйона доларів на його ліквідацію. Гроші конфіскували й спрямували на посилення українських підрозділів. Цей епізод лише посилив символічне значення постаті Капустина для української оборони.
Сьогодні, в середині 2026 року, Денис Капустин залишається діючим командиром, нагородженим Орденом Богдана Хмельницького III ступеня. Він дає інтерв’ю, планує нові операції та відкрито говорить про цілі: не просто відбити агресію, а сприяти військовій поразці путінського режиму на полі бою. Його шлях показує, як особиста трансформація може збігтися з історичним моментом, коли навіть колишні противники системи стають частиною оборони України.
Дитинство в Москві та перші кроки в Німеччину
Денис Євгенович Капустин народився 6 березня 1984 року в Москві, в районі Перово. Сім’я належала до російських євреїв — по материнській лінії дід носив ім’я Єфим Аронович Карпманський. У 2001 році, коли Денису виповнилося 17 років, батьки ухвалили рішення про еміграцію до Німеччини. Сім’я переїхала до Кельна за квотою для єврейських біженців із колишнього СРСР. Це був не просто переїзд — це розрив зі звичним середовищем московських дворів і перших вуличних компаній.
У Німеччині підліток швидко адаптувався до нової реальності, але обрав шлях, далекий від спокійної інтеграції. Він захопився боями без правил, околофутбольною культурою та праворадикальним середовищем. На той момент у ньому вже простежувалася тяга до жорсткої дисципліни та харизми лідера малих груп. Кельн став для нього не просто містом, а першою великою ареною, де вуличний досвід із московських окраїн перетворився на усвідомлену субкультурну активність.
Переїзд не стер московських звичок. Капустин продовжував шукати себе через силу, через належність до групи, через чіткі правила внутрішнього кодексу. Саме в цей період почали формуватися ті риси характеру — амбіційність, готовність до ризику та вміння збирати навколо себе людей, — які пізніше проявилися вже в зовсім іншому контексті.
White Rex: від вуличних бійок до європейської арени
У Німеччині Денис Капустин створив бренд White Rex. Під цією назвою він організовував турніри зі змішаних єдиноборств, де збирав бійців з ультраправої тусовки. Бренд випускав одяг із символікою, яку німецькі спецслужби та ЗМІ відразу пов’язали з неонацистською естетикою — зокрема, з числом 88. Сам Капустин пізніше неодноразово підкреслював, що вважає себе націоналістом, який бореться за «етнічну Росію», і відкидає звинувачення в расизмі чи неонацизмі.
Німецька влада Північного Рейну-Вестфалії називала його одним із впливових праворадикальних активістів, який професіоналізував бійцівську субкультуру. Він проводив тренування для членів швейцарської націоналістичної партії PNOS, підтримував зв’язки з європейськими ультраправими колами. В цей же період він зблизився з відомим російським націоналістом Максимом Марцинкевичем на прізвисько Тесак.
Незважаючи на зовнішню жорсткість образу, вже тоді проявлялася внутрішня суперечливість. Людина з єврейським корінням по материнській лінії вибудовувала ідентичність навколо ідей етнічного націоналізму. Цей парадокс не отримав публічного розв’язання — Капустин волів діяти, а не пояснювати внутрішні конфлікти. White Rex став для нього не просто бізнесом, а способом структурувати хаос вуличного життя і перетворити його на організовану силу.
Переїзд в Україну та підтримка Революції Гідності
Після 2014 року, коли в Україні відбулася Революція Гідності, Капустин почав дедалі частіше з’являтися в українському інформаційному просторі. У 2017 році він остаточно переїхав до Києва. Для нього це був усвідомлений вибір: «тут жити вільніше». Він продовжив спортивні проєкти, пов’язані з єдиноборствами, але вже в новому контексті — без попередньої європейської ізоляції.
Підтримка Євромайдану не була для нього випадковою. Людина, яка роками вибудовувала ідентичність навколо ідеї сильної національної держави, побачила в українських подіях 2013–2014 років приклад того, як суспільство може протистояти зовнішньому тиску та внутрішній корупції. У Києві він знайшов середовище, де його організаторські здібності та бойовий досвід могли отримати нове застосування.
Період із 2017 по 2022 рік став для нього часом поступового переосмислення. Колишній організатор ультраправих турнірів у Європі тепер жив у країні, яка вела гібридну війну з Росією. Контраст між минулим і теперішнім ставав дедалі очевиднішим, хоча публічно він поки що не робив гучних заяв про зміну орієнтирів.
Народження Російського добровольчого корпусу
З початком повномасштабного російського вторгнення в лютому 2022 року Денис Капустин ухвалив рішення, яке визначило все його подальше життя. Він ініціював створення Російського добровольчого корпусу — формування, що складається переважно з громадян Росії, які вирішили воювати на боці України проти путінського режиму. Мету сформулювали гранично прямо: «Росія без Путіна».
Уже в серпні 2022 року РДК увійшов до складу структур Головного управління розвідки Міністерства оборони України і став частиною Міжнародного легіону. Підрозділ отримав назву «Спецпідрозділ Тимура». Це була не просто формальна інтеграція — українське командування побачило в РДК реальну бойову одиницю, здатну виконувати складні завдання на кордоні та в тилу противника.
Ідеологія корпусу поєднувала російський націоналізм із підтримкою української незалежності. Капустин неодноразово підкреслював, що його бійці стоять на традиціоналістському фундаменті і поділяють праві консервативні погляди. При цьому він відкрито заявляв, що для нього як націоналіста прийнятним є навіть значне скорочення території Росії, якщо це призведе до падіння нинішнього режиму. У цьому пункті погляди керівника РДК збігалися з позицією багатьох українських націоналістів.
Рейди на територію Росії: хроніка відваги та стратегії
Російський добровольчий корпус швидко заявив про себе серією гучних рейдів на прикордонні регіони Росії. Ці операції мали не лише військове, а й потужне психологічне значення — вони показували, що війна може прийти на територію агресора.
Ключові операції РДК
| Період | Операція | Результати та значення |
|---|---|---|
| Березень 2023 | Рейд у Брянську область | Перший масштабний транскордонний удар. Диверсійна група проникла на територію Росії, спричинила резонанс у російських ЗМІ та силових структурах. |
| Травень–червень 2023 | Операції в Білгородській області (Козинка, Шебекіно) | Спільно з Легіоном «Свобода Росії». Захоплення населених пунктів, взяття полонених, яких пізніше пропонували обміняти. Серйозний удар по іміджу російської влади на прикордонні. |
| 2024 | Рейди в Білгородську та Курську області, бої під Оріховим | Регулярні транскордонні дії. Відволікання російських сил від основних напрямків фронту в Україні. Зростання бойового досвіду особового складу. |
Кожна така операція вимагала ретельної підготовки, координації з українськими спецслужбами та готовності діяти в умовах високого ризику. РДК навчився не лише завдавати ударів, а й грамотно працювати з інформацією — відео з рейдів швидко поширювалися в російських соцмережах, підриваючи впевненість у «надійності тилу».
Особливу увагу корпус приділяв роботі з російськими військовополоненими. Капустин особисто брав участь у вербуванні тих, хто висловлював бажання воювати проти режиму. Серед них були й колишні бійці ПВК «Вагнер». Після жорсткої перевірки біографії, допитів, поліграфа та медичних тестів деякі з них справді вливалися в лави РДК і, за словами командира, воювали достойно, приносячи цінний бойовий досвід.
Особистість і філософія Дениса Капустина
В інтерв’ю та публічних виступах Денис Капустин постає людиною амбіційною, жорсткою і водночас такою, що має чітку внутрішню систему координат. Він неодноразово говорив, що переговори з нинішньою Росією безглузді — мир можливий лише після серйозної військової поразки режиму на полі бою. Будь-яке перемир’я, на його думку, стане лише паузою перед новою агресією.
Його бачення майбутнього Росії радикально відрізняється від імперських фантазій Кремля. Капустин вважає прийнятним навіть значне скорочення території, якщо це призведе до створення національної держави, яка відмовилася від експансії та радянсько-імперської спадщини. Він поважає право народів на самовизначення і допускає, що національні республіки всередині РФ можуть захотіти суверенітету.
При цьому він підкреслює: Крим та інші окуповані українські території мають залишитися за Україною. У цьому питанні його позиція збігається з офіційною українською.
У серпні 2025 року стався епізод, який знову нагадав про суперечливе минуле Капустина: на похороні анархіста Дмитра Чичкана він спробував вирвати райдужний прапор у ветерана Збройних сил України. Цей інцидент викликав обговорення, але не змінив його статусу в українській військовій структурі — бойові заслуги та інтеграція в ГУР виявилися важливішими.
Операція «Воскресіння»: як українська розвідка переграла Кремль
27 грудня 2025 року Російський добровольчий корпус опублікував повідомлення про загибель свого командира. За попередньою версією, Денис Капустин загинув вночі на Запорізькому напрямку від удару FPV-дрона під час виконання бойового завдання. Російські пропагандистські канали відразу підхопили новину — для Кремля смерть Капустина стала б гучною перемогою.
Уже через кілька днів усе змінилося. Головне управління розвідки Міністерства оборони України офіційно заявило: командир РДК живий. Загибель виявилася інсценуванням, частиною складної спецоперації, яка тривала понад місяць. Російські спецслужби виділили 500 тисяч доларів на організацію замаху. Українські розвідники змогли перехопити ініціативу, провести зйомку «ліквідації» з потрібними дублями (в одному з них навіть довелося переснімати через те, що автомат закрив обличчя), передати матеріали замовнику і конфіскувати гроші.
Операція проходила в умовах реальної небезпеки — за 6 кілометрів від лінії бойового зіткнення. Після зйомки почалися справжні обстріли, штукатурка сипалася зі стін. Капустин пізніше в інтерв’ю розповідав про чотири дублі та акторську роботу, яка була потрібна для переконливості кадру.
Цей епізод став одним із найяскравіших доказів переваги української військової розвідки в інформаційно-психологічному протистоянні. Пів мільйона доларів, призначених для вбивства українського командира, пішли на посилення спецпідрозділів ГУР. Путін особисто вважав Капустина своїм ворогом — і саме це зробило операцію особливо болісною для російського керівництва.
Нагороди, інтерв’ю та майбутнє РДК у 2026 році
У 2026 році Денис Капустин був нагороджений Орденом Богдана Хмельницького III ступеня — однією з найвищих українських бойових нагород. Це визнання його особистої мужності та внеску в оборону країни. У квітні того ж року він дав велике інтерв’ю журналісту Юрію Дудю, де детально розповів про «воскресіння», роботу з колишніми вагнерівцями та стратегічні цілі корпусу.
За його словами, РДК продовжує зростати: поліпшується виучка бійців, якість управління, технічна оснащеність (включно з танками). Корпус б’є власні рекорди за кількістю взятих полонених. Плани на майбутнє амбіційні — масштабніші, триваліші та глибші транскордонні операції.
Капустин бачить РДК не лише як бойовий підрозділ, а й як національно-визвольний рух, який у майбутньому може зіграти роль у трансформації самої Росії. Він не приховує політичних амбіцій і готовності брати участь у будівництві нової російської державності після військової поразки нинішнього режиму.
Його історія триває. Людина, яка починала з вуличних бійок у московських дворах і кельнських спортзалах, сьогодні командує формуванням, яке реально впливає на перебіг війни та інформаційну повістку в Росії. Шлях Дениса Капустина — це історія про те, як особисті трансформації та історичні обставини іноді сходяться в одній точці, змінюючи не лише долю однієї людини, а й баланс сил у великій війні.
