Юлія Анатоліївна Свириденко уособлює рідкісний в українській політиці тип керівника, де регіональний досвід, ґрунтовні економічні знання та здатність працювати в умовах постійної кризи поєднуються в одній людині. Народившись 25 грудня 1985 року в Чернігові, вона пройшла шлях від економістки спільного підприємства та керівниці регіонального департаменту до голови уряду країни в розпал війни. Її призначення 17 липня 2025 року Верховною Радою (262 голоси) зробило її другою прем'єр-міністеркою в історії незалежної України після Юлії Тимошенко й підкреслило ставку на технократів, здатних утримувати економіку на плаву й водночас посилювати оборонний потенціал.
У її кар'єрі чітко простежується еволюція від практичної роботи з інвестиціями та антимонопольним регулюванням до масштабних антикризових програм. Як міністерка економіки вона запустила релокацію бізнесу, яка перемістила понад 760 підприємств і зберегла понад 35 тисяч робочих місць. Очоливши міжвідомчу групу з питань санкцій із серпня 2022 року, вона координувала переговори з партнерами та посилювала тиск на Росію. На посаді прем'єр-міністерки пріоритети зберегли наступність: нарощування вітчизняного виробництва озброєнь, дерегуляція для вивільнення економічного потенціалу та виконання соціальних зобов'язань перед громадянами.
Її шлях цікавий не лише хронологією посад, а й тим, як особистий досвід із Чернігова — робота з іноземними інвесторами, керівництво областю під час пожежі боєприпасів під Ічнею 2018 року — сформував стиль, що поєднує емпатію до місцевих проблем з умінням вибудовувати стратегію на національному рівні. Це робить постать Свириденко важливою для розуміння, як Україна шукає баланс між воєнною необхідністю та довгостроковим відновленням.
Ранні роки та чернігівське коріння: де формувалася стійкість
Чернігів 1980-х — місто з глибокими історичними пластами, де поруч із давніми соборами працювали заводи й жили родини державних службовців. Саме в такому середовищі виросла Юлія Свириденко. Батько очолював територіальне відділення Антимонопольного комітету України, мати працювала в апараті обласної адміністрації. Ця сімейна атмосфера, де щодня обговорювали питання конкуренції, регулювання та регіонального розвитку, задала вектор: економіка для неї ніколи не була абстракцією, а завжди — інструментом справедливості та зростання.
У школі № 1 з поглибленим вивченням іноземних мов вона отримала міцну базу, яка згодом допомогла в переговорах із міжнародними партнерами. Уже тоді проявлялася риса, що стане візитівкою: уміння поєднувати теорію з конкретними проєктами на місцях. Чернігів навчив її цінувати практичний результат вище гучних декларацій — якість, особливо затребувану в країні, де кожен день війни вимагає швидких і точних рішень.
Освіта та перші кроки в економіці: від антимонопольного регулювання до міжнародних проєктів
2008 року Свириденко з відзнакою закінчила Київський національний торговельно-економічний університет за спеціальністю «менеджмент антимонопольної діяльності». Отриманий ступінь магістра та подальша аспірантура з економіки та управління національним господарством дали їй інструменти для аналізу ринків і створення умов чесної конкуренції. В українських реаліях це означало не лише боротьбу з монополіями, а й підготовку ґрунту для європейської інтеграції — гармонізацію законодавства з нормами ЄС.
Перші робочі місця склалися в класичний для молодої спеціалістки того часу малюнок. Економістка з фінансової роботи в українсько-андоррському спільному підприємстві «АМП» у Києві, оцінювачка в Чернігівському міжміському бюро технічної інвентаризації, заступниця директора ТОВ «Еко-Втор». Але вже 2011 року з'явився проєкт, який показав її здатність працювати на стику регіонів і глобальної економіки: на громадських засадах вона очолила постійне представництво Чернігова в Усі (Китай).
Результатом стало залучення інвестицій і реєстрація підприємства зі 100-відсотковим іноземним капіталом. Вона супроводжувала проєкт будівництва заводу з виробництва поліефірного волокна, обіймаючи посаду заступниці директора з зовнішньоекономічної діяльності. Цей досвід — не просто рядок у резюме. Це реальна школа: як вибудовувати довіру з іноземними партнерами, долати бюрократичні бар'єри й перетворювати ідею на діюче виробництво. Для країни, яка згодом шукатиме інвестиції на відновлення, такі навички виявилися безцінними.
Регіональне керівництво: випробування кризою під Ічнею
2015 року Свириденко повернулася в Чернігівську область вже в статусі радниці голови ОДА Валерія Куліча, а невдовзі очолила департамент економічного розвитку. Кар'єра прискорилася: 2018 року вона стала першою заступницею, а з липня по листопад виконувала обов'язки голови обласної державної адміністрації.
Жовтень 2018 року приніс жорстке випробування — пожежу на складах боєприпасів під Ічнею. Свириденко особисто виїжджала на місце, спілкувалася з потерпілими, координувала дії служб. Це була не кабінетна криза, а реальна загроза для тисяч людей. Уміння зберігати спокій, приймати рішення під тиском і не ховатися за спинами підлеглих стало важливим маркером її лідерського стилю. Згодом цей досвід став у пригоді на національному рівні, коли вся країна опинилася в зоні постійної небезпеки.
Після короткого періоду в бізнесі (заступниця директора компанії «Сідко Україна», пов'язаної з виробництвом кормів і органічної продукції) вона знову повернулася в публічну сферу — вже на столичний рівень.
Прорив у Київ: від заступниці міністра до Офісу Президента
З вересня 2019 року розпочався київський етап. Свириденко призначили заступницею міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства (згодом — першою заступницею). 2020 року вона увійшла до української делегації Тристоронньої контактної групи з врегулювання на сході, відповідаючи за соціально-економічний блок. Хоча 2021 року її виключили з делегації, досвід переговорів залишився.
Грудень 2020 — листопад 2021: заступниця керівника Офісу Президента України. Робота в команді Андрія Єрмака дала розуміння, як формуються рішення на найвищому рівні та як координувати роботу різних гілок влади. У листопаді 2021 року вона повернулася в уряд уже як перша віцепрем'єр-міністерка — міністерка економіки. Це призначення стало логічним продовженням: людина з регіональним досвідом, міжнародними контактами та знанням внутрішньої кухні отримала інструмент впливу на всю економічну політику країни.
Міністерка економіки в умовах війни: релокація, санкції та захист бізнесу
Повномасштабне вторгнення в лютому 2022 року перетворило Міністерство економіки на один із ключових антикризових штабів. Під керівництвом Свириденко запрацювала програма релокації підприємств. Бізнеси з прифронтових та окупованих регіонів отримували допомогу в переїзді на захід і в центр України. До початку 2023 року перемістили понад 760 підприємств, зберігши понад 35 тисяч робочих місць. Багато з них не просто вижили — продовжили працювати на оборону та експорт.
Паралельно з серпня 2022 року вона очолила міжвідомчу робочу групу з реалізації державної санкційної політики. Переговори з Великобританією та іншими партнерами, координація всередині країни — усе це вимагало поєднання дипломатичної гнучкості та жорсткості. Економіка війни передбачала не лише підтримку тилу, а й системне послаблення можливостей супротивника.
У цей же період Україна вела активні переговори про членство в ЄС. Як міністерка економіки Свириденко брала участь у підготовці переговорних розділів, пов'язаних із внутрішнім ринком, конкуренцією та промисловою політикою. Її досвід антимонопольного регулювання та роботи з іноземними інвесторами тут виявився особливо актуальним.
У травні 2025 року вона стала однією з ключових учасниць історичної угоди зі США щодо корисних копалин — домовленості, яка зміцнила стратегічне партнерство та відкрила нові можливості для післявоєнного відновлення.
Призначення прем'єр-міністеркою: наступність і оновлення
14 липня 2025 року Президент Володимир Зеленський запропонував кандидатуру Свириденко на посаду прем'єр-міністерки. 17 липня Верховна Рада підтримала її 262 голосами. Уряд Дениса Шмигаля, який пропрацював понад п'ять років, поступився місцем новому складу. Офіційно йшлося про «суттєве оновлення» роботи Кабінету міністрів.
Пріоритети, окреслені на перші пів року, відображали реальність воєнного часу: надійне забезпечення армії, розширення вітчизняного виробництва озброєнь і дронів, технологічне посилення сил оборони, дерегуляція та вивільнення економічного потенціалу, повноцінна реалізація соціальних програм. Свириденко, яка мала за плечима досвід і міністерської, і президентської адміністрації, сприймалася як постать, здатна забезпечити керованість і наступність.
Критики зазначали її близькість до Офісу Президента та особисто до Андрія Єрмака, вбачаючи в цьому посилення впливу Банкової на виконавчу владу. Прихильники підкреслювали професіоналізм, відсутність яскраво виражених політичних амбіцій та здатність до системної роботи. У будь-якому разі призначення стало важливим сигналом: в умовах затяжної війни Україна робить ставку на управлінців із конкретним досвідом антикризового менеджменту.
Особисте життя, публічний образ і суспільна реакція
Юлія Свириденко була одружена з Сергієм Дерлеменком (до 2022 року), який керує компаніями в сфері будівництва, ремонту та телекомунікацій. У них є дочка Софія. Декларації показують скромний майновий портфель: кілька квартир у Києві та Чернігові, земельна ділянка, автомобіль. 2024 року вона задекларувала значний дохід від викладання в Київській школі економіки — понад три мільйони гривень за першу половину року. Це спричинило суспільну дискусію та перевірку НАЗК щодо можливого конфлікту інтересів, оскільки КШЕ брала участь у грантових програмах, пов'язаних із міністерством. Свириденко пояснила суми ринковими ставками за кілька курсів і консультаційну роботу у вільний час.
2023 року вона увійшла до списку Time 100 Next як одна з чотирьох українок — «нових лідерок, які формують світ». 2025 року посіла третє місце серед політиків у рейтингу «100 найвпливовіших українців» журналу «Фокус». Ці визнання відображають не лише кар'єрне зростання, а й сприйняття її як постаті, здатної працювати на стику економіки, безпеки та міжнародних відносин.
Економічна стійкість і міжнародний вимір: що далі
На посаді прем'єр-міністерки Свириденко продовжує лінію, започатковану ще в міністерстві: поєднувати жорстку оборонну економіку із заходами підтримки цивільного сектору. Нарощування виробництва дронів та іншого озброєння всередині країни — не лише воєнна необхідність, а й спосіб зберегти кваліфіковані кадри та технології. Дерегуляція покликана зняти бар'єри для бізнесу, який продовжує працювати попри обстріли та логістичні труднощі.
Її міжнародний досвід — від переговорів у Китаї 2011 року до контактів зі США та ЄС 2025-го — дозволяє вибудовувати партнерства, необхідні для післявоєнного відновлення. Угода щодо корисних копалин стала одним із видимих результатів такого підходу. Водночас залишаються виклики: баланс між воєнними видатками та соціальними зобов'язаннями, пошук нових джерел зростання, інтеграція в європейські ланцюги постачань.
Шлях Юлії Анатоліївни Свириденко від чернігівської економістки до голови уряду — це історія про те, як практичний досвід, набутий у регіонах і на міжнародній арені, перетворюється на інструмент управління країною в найскладніші часи. Її стиль — не яскраві заяви, а послідовна робота над конкретними завданнями. В умовах, коли кожен день вимагає рішень, що впливають на життя мільйонів, саме така комбінація знань, витримки та уміння чути реальність стає одним із головних ресурсів України. Розмова про її роль в економіці та політиці країни, безумовно, триватиме — разом із розвитком подій, які визначають наше спільне майбутнє.
