Вадим Буряковський прожив життя, в якому кожне десятиліття ставало новим випробуванням на міцність. Народжений у 1962 році в звичайній київській сім’ї, він почав із важкої фізичної праці м’ясника після восьмого класу, пройшов через армійську дисципліну та вир 1990-х з їхніми кооперативами, рекетом і першими мільйонами. Сьогодні, у 63 роки, він залишається тим самим тихим фундаментом, на якому тримається кар’єра його дружини — співачки Олі Полякової, і людиною, чиї підприємства випускають комунальну техніку, яка допомагає містам виживати в найскладніші часи.
Його історія — це не просто зліт від ринку до промислової імперії. Це історія людини, який тричі був одружений до зустрічі з Олею, інвестував мільйони в її пісні та кліпи, пережив війну, втрату доходу й раптову вірусну славу після інтерв’ю Дмитру Гордону в березні 2026 року. Вадим рідко з’являється на публіці, віддає перевагу залишатися в тіні, але саме його відвертість і гумор зробили «того самого Вадика» мемом, за яким стоїть справжній характер: відданий чоловік, люблячий батько двох доньок і підприємець, який уміє перезапускати бізнес під вогнем обставин.
Різниця у віці з Олею — близько 17 років — ніколи не ставала проблемою. Навпаки, вона перетворилася на союз двох сильних людей, де він дає стабільність, а вона — яскравість. У 2026 році, після того як завод постраждав від повномасштабного вторгнення, саме Оля якийсь час фінансово підтримувала сім’ю, поки Вадим із партнером не відновив виробництво. Ця історія вчить: справжня опора — це не гучні слова, а щоденні дії й уміння адаптуватися.
Дитинство в Києві: ринок, м’ясницький ніж і перші уроки виживання
Київ 1960-х зустрів Вадима Семеновича Буряковського в Голосіївському районі. Батько працював водієм, мати — медичною працівницею. Звичайна радянська сім’я, де праця була не просто обов’язком, а способом вижити. Вадим зростав у ритмі великого міста, де запах свіжого хліба з ринку сусідив із шумом проспектів і тихими розмовами про майбутнє.
Після восьмого класу його відрахували зі школи — конфлікт із «авторитетними» однолітками закінчився не на користь підлітка. Замість парт і підручників — Голосіївський ринок і робота м’ясником. Важка фізична праця, холодні руки в рукавичках, точні рухи ножа, уміння швидко приймати рішення під тиском. Саме тут, серед окостів і туш, формувався характер: дисципліна, витривалість, здатність не пасувати перед брудною й важкою роботою. Пізніше Вадим не раз згадував, що саме ринок навчив його цінувати кожну копійку й розуміти реальну ціну зусиль.
Наступним кроком стало ПТУ за спеціальністю автослюсар. Технічні навички, робота з механізмами — усе це пізніше знадобилося в промисловому бізнесі. А потім — армія в Чернівцях, топографічні війська. Служба більше скидалася на цивільну: водив техніку, виконував рутинні завдання. Але саме там прийшло розуміння командної роботи й відповідальності. Молодий Вадим повернувся до Києва вже не хлопцем із ринку, а людиною, яка знала ціну дисципліні й уміла тримати слово.
90-ті роки: кооператив «Меркурій», рекет і шлях до вершини київського бізнесу
Початок 1990-х в Україні — це час, коли держава руйнувалася, а люди шукали будь-які можливості вижити. Вадим не залишився осторонь. Першим серйозним кроком став кооператив «Меркурій» — імпорт відеокасет і відеомагнітофонів із Польщі. В епоху карбованців і дефіциту це був золотий бізнес. Доступ до валюти допомогла друга дружина — громадянка Австралії. Саме вона відкрила двері до твердої валюти у світі, де офіційний курс і чорний ринок існували паралельно.
Банківські схеми, обмінні пункти, фінансові операції — Вадим швидко опанував нові правила гри. Він організовував концерти через «Інтерконцерт», зокрема виступ Алли Пугачової в Києві. Позичав гроші Філіпу Кіркорову, знав Ігоря Коломойського ще в ті часи, коли той тільки набирав силу. Зустрічі з кримінальними авторитетами, включно з Семеном Могилевичем, також були частиною тієї епохи. У Теремках траплялися «стрілки» з рекетирами — Вадим приїжджав озброєним, але конфлікти вдавалося вирішувати мирно. До кінця десятиліття його вже називали одним із найбагатших людей Києва, хоча сам він вважав себе «скромним» на тлі справжніх олігархів.
90-ті загартували не лише бізнес-нюх, а й уміння читати людей. Вадим зрозумів: у хаосі виживають ті, хто вміє швидко перебудовуватися й зберігати спокій. Ці навички він проніс через усі наступні кризи — дефолт 1998 року, політичні бурі 2000-х і повномасштабну війну 2022 року.
Зустріч з Олею Поляковою: любов, яка змінила все
Початок 2000-х. Вадим уже успішний бізнесмен, за плечима в нього три шлюби. На своє 41-річчя на кораблі біля Золотих воріт він запросив виступити молоду співачку з Вінниці — Олю Полякову. Вона спочатку відмовилася, вважаючи виступ під фонограму чимось на кшталт благодійності. Вадим умовив — компліментами та достойним гонораром. Так почалася історія, яка триватиме понад два десятиліття.
Дружба швидко переросла в щось більше. Вадим був одружений, але після чесної розмови з третьою дружиною (Світланою Іванівною, пов’язаною з шоу-бізнесом) розлучився. Пропозиція руки й серця сталася вранці на кухні: шампанське, ікра, кільце в п’ять карат, куплене спонтанно в ломбарді, і коліно. 11 вересня 2004 року вони зіграли весілля в стилі «Едемський сад» — торт у формі яблука, дерева спокуси, персикове плаття Олі. Різниця у віці — близько 17 років — нікого не зупинила.
Оля народилася 17 січня 1979 року у Вінниці. Її батько — дипломат, мати — лікар-педіатр. Вадим побачив у ній не лише талант, а й людину, з якою можна побудувати справжню сім’ю. Він вклав мільйони доларів у її кар’єру: пісні, костюми, кліпи, знайомства. Саме він переконав Валерія Меладзе писати для неї. Запустив Олю як «Суперзірку». Коли гроші закінчилися, вона піднялася сама — і Вадим досі пишається цим найбільше.
Сім’я та діти: дві доньки, міні-ферма й окремі спальні
У 2005 році, 2 березня, народилася старша донька Марія (Маша). «У домі відразу стало тепло», — згадував Вадим. Сьогодні Маша — блогерка й співачка. У липні 2025 року вона вийшла заміж за американського музиканта Едена Пассарреллі в США. Вадим спочатку сумнівався, але прийняв вибір доньки: «Вона доросла, сама вирішує». Молодша, Аліса, народилася 5 жовтня 2011 року. Вона обожнює батька — носить футболки з його фотографією — і успадкувала характер матері.
Сім’я живе у великому будинку під Києвом із міні-фермою: кози, Оля робить сир. Без пафосу, з приходящою прибиральницею. Вадим і Оля сплять в окремих кімнатах — обоє храплять, і так комфортніше. Він обіцяв: у разі розлучення все майно залишиться дружині та дітям. Оля каже прямо: «Він мій фундамент. Я ніколи з ним не розлучуся». Вадим жартує, що «вона може й заїхати», але в цих словах — справжня близькість двох людей, які пройшли разом кризи, війну й раптову славу.
Бізнес сьогодні: завод комунальної техніки та адаптація до війни
Після 2000-х Вадим зосередився на промисловості. Він був бенефіціаром ПрАТ «Завод „Будмаш“» у Прилуках (ЄДРПОУ 00240307) та пов’язаних структур, які займаються виробництвом будівельної та комунальної техніки. Сьогодні його підприємства випускають снігоочисні машини, сміттєвози та спеціалізоване обладнання для міст. Техніка Вадима працювала в Києві під час блекаутів 2022–2023 років, розчищаючи вулиці від снігу, коли місто потребувало цього найбільше.
Повномасштабне вторгнення 2022 року вдарило по заводу. Оля якийсь час фінансово тягнула сім’ю. Вадим не здався — разом із партнером перезапустив виробництво. Бізнес адаптувався під нові реалії: техніка тепер допомагає містам виживати в умовах війни та відновлення. Це не гучна олігархічна імперія, а практична справа, яка приносить реальну користь.
Згідно з даними реєстрів компаній, Вадим фігурував як ключовий бенефіціар у промислових активах, хоча пізніше його участь у деяких структурах змінилася. Головне — він зберіг здатність перезапускати справу в будь-якій ситуації.
Інтерв’ю Гордону в 2026 році: від тіні до мемів і відвертості
Березень 2026 року став поворотним. Вадим дав велике російськомовне інтерв’ю Дмитру Гордону — кілька годин відвертої розмови. Він розповів про школу й м’ясника, про перші бізнес-кроки, про організацію концерту Пугачової, про три попередні шлюби, про зустріч з Олею, про кризи в сім’ї, про друзів і ворогів. Особливо запам’яталися різкі слова на адресу Маші Єфросиніної та її чоловіка Тимура Хромаєва (його назвали «мажором»). Оля навіть подзвонила під час другого ефіру, щоб «вичитати» чоловіка.
Інтерв’ю розлетілося мережею. Вадим став мемом під ніком «Той самий Вадик». Він зареєструвався в Threads під цим іменем і написав: «Завів тредс. Само якось вийшло». Пізніше зізнався, що шкодує про інтерв’ю — тепер його впізнають усюди. Планує змінювати імідж: «Шапочки поміняю, може, й окуляри поміняю». Але саме ця чесність і гумор привабили людей. Публіка побачила не «чоловіка зірки», а живу людину з характером, гумором і болем за країну.
Єврейське коріння та внутрішня трансформація
Вадим народився в єврейській сім’ї. У радянські часи євреїв часто називали «інвалідами п’ятої графи», тому йому дали неєврейське ім’я Вадим, хоча єврейське — Давид, на честь дядька. Батько прищепив любов до єврейської культури. Старший брат і батько пройшли обрізання, йому — ні. У 90-х Вадим пообіцяв ребе зробити це. Спустя роки, уже після 50, ребе нагадав. Наступного дня Вадим прийшов до синагоги — процедура пройшла спонтанно, але усвідомлено.
Після обряду він відчув себе щасливішим: «На душі стало спокійніше. Внутрішньо розумієш, що те, як ти живеш, тобі призначено». Олі спочатку не сподобалося — «якщо говорити про фізіологію». Але Вадим пишається своїм корінням і каже, що Всевишній дбає про нього. Нещодавно він згадав, що чоловік старшої доньки також має єврейське коріння — можливо, Маша пройде гіюр.
Що далі: тиха сила, яка продовжує рухатися
Сьогодні Вадим Буряковський — це людина, яка не прагне в президенти (хоча друзі пропонували округ), не веде соцмережі й з’являється публічно тільки заради Олі чи доньок. Він мріє про онуків, розвиває завод, підтримує сім’ю. Його техніка продовжує працювати на вулицях українських міст. Його історія надихає тих, хто втомився від гучних імен і шукає приклад справжньої стійкості.
Вадим не любить софіти. Але коли він усе ж виходить на світло — як в інтерв’ю Гордону — стає ясно: за тихим «Вадиком» стоїть ціла епоха, ціле життя й ціла філософія. Жити в хорошому настрої, триматися за своїх і вміти перезапускатися — ось що він несе крізь усі роки. І поки цей фундамент стоїть, історія триває.
