Чорнобиль і зона відчудження 25 років тому власними очима (Частина перша: Чорнобиль)

“Як з того світу повернувся” – так перші слова (якби спитали) сказав би сьогодні о 5-ій ранку, після того, як автобус, який привіз нас із зони відчудження, зупинився на житомирській площі Перемоги.

Організатор поїздки – Всеукраїнська громадська організація “Афганці Чорнобиля”. Делегацію житомирян очолили Кузьменков Олександр Олексійович (голова Житомирського відділення організації) та Кузьменко Володимир Петрович (заступник голови). Зону відчудження відвідали представники ЖОГО СК “Самольот”, яка співробітничає з чорнобильцями та афганцями у різних соціальних проектах.

Сьогодні, 26-го квітня, пройшло рівно 25 років з того моменту, як “бахнув” Чорнобиль. Делегація житомирян зустрічала цей моторошний час у самому центрі подій – Чорнобилі, біля четвертого енергоблоку, Прип’яті. У всіх меморіальних місцях були покладені квіти пам’яті героям-пожежним, героям-вертольотчикам, героям-ліквідаторам аварії на ЧАЕС.

Знаєте, після відвідування Чорнобильської зони, після того, як пройдешся пустими вулицями Прип’яті і на власні очі побачиш одиноко лежачі дитячі м’які іграшки з сумними, виразними очима, у яких, здається, закарбувався увесь той жах, який пережили не лише люди, а й природа, предмети, споруди, дороги, ВСЕ НАВКОЛО У РАДІУСІ СОТНІ КІЛОМЕТРІВ, жартувати над темою Чорнобиля, згадувати “чорнобильських йожиків” і т.д. якось не повертається свідомість. Занадто велика трагедія сталася…, у мізках не вкладується, здоровий глузд відмовляється адекватно сприймати бачене навколо…

Але є й інша сторона медалі

Впадає у око велика сумма грошей, “заритих” у землю. Таких доріг як у Чорнобильській зоні відчудження ви навряд чи знайдете у Житомирі. В Житомирі – яма на ямі, у Чорнобілі, порівнюючи з нашими дорогами – автобан. Розмітка ідеальна, парковочні місця – ідеальні, кругом все вимощено, не побоюсь цього слова – ідеальний благоустрій центральних вулиць і під’їздних доріг. Опинившись у центрі Чорнобиля, можна ненароком подумати, що потрапив в найбільш розвинутий районний центр України (звичайно, якщо не дивитися у сторону вимерлого “приватного сектору”).

Думка автора не претендує на істинність, тому скажу: складається враження, що увесь цей шик зроблено не для людей (як це може здатися у першу чергу), а для “понтів”… Адже, як оцінити те, що закатали в ідеальний асфальт зону, у якій ЛЮДИ НЕ ЖИВУТЬ…??? І очевидно, житимуть ще не скоро, бо дуже багато різного роду скорботних монументів за останній рік виросло у Чорнобилі.

Я не проти монументів і вшанування пам’яті полеглих, але, як кажуть наші брати-поляки, “що занадто-то не здраво”… Очевидно, встановлюється орієнтир на розвиток серйозного туристичного бізнесу. А що туристам треба – враження, які дуже часто межують з тонкою гранню спекуляції. Мабуть, недарма за рік до ЄВРО-2012 Чорнобиль став обростати цими пам’ятниками і закатуватися у асфальт.

По секрету один з працівників зони відчуження признався, що у них не завжди вчасно виплачують заробітню платню… У той же час питання про перегляд зонування радіоактивних територій і дозвіл на заселення туди людей у черговий раз відкладaється, хоча й говорять наші державні мужі про це завжди серйозно…

Василь, робочий благоустрою Чорнобильського спецкомбінату: “Живу і працюю тут більше 25 років. Жити можна – люди ж живуть. У самому Чорнобилі радіації практично немає. Можливо місцями десь і небагато є, але, вцілому, все в порядку. Тут люди по 100 років живуть, ті що залишилися, садять городи, з того й мають. У нас тут тихо і спокійно. Відчуваємо повний захист – міліції, МНС, інших “органів” стільки, що й боятися нічого. Та й боятися нікого – тут чужих нема.

У Чорнобилі чисто і доглянуто. Така собі резервація для прихильників тихого життя. Є магазини, можна після 19-ї години вечора 100 грам випити, є медпункт, церква дуже гарна, за нею річка широка. Офіційно рибу там ловити не можна, але ж ловлять, їдять і нічого… Риба, вона ж мігрує… Отож, навіть, незважаючи на усі обмеження, життя тут (в Чорнобилі) доволі жваве.”

Павло, начальник загону воєнізованої охорони МНС по об’єктам зони відчудження: “Гастролери періодично трапляються. Хто у пошуках металу – його тут найбільша концентрація на квадратний метр в Україні, хто у пошуках гострих відчуттів. Метал, зрозуміло що радіоактивний, тому ми прикладаємо усі зусилля, щоб таких громадян відловлювати, поки вони не наробили біди собі і людям.

Інша категорія – преславуті “сталкери”. Ці лізуть сюди у пошуках гострих відчуттів. Їхня “Мекка” – місто Прип’ять. Там вони грають у своєрідні квести. Одна партія – організатори, пробирається у Прип’ять і розставляє там фішки (в квартирах, державних спорудах, на вулицях), інші ж – представники команд, теж направляються у мертве місто і намагаються по підказках віднайти ці фішки і виграти гру.

Зрозуміло, що така діяльність є незаконною, оскільки вони перетинають зону відчудження без відповідного дозволу. Їхня сталкерська діяльність підпадає під 46-ту статтю адміністративного кодексу України “Перебування у зоні відчудження без відповідних документів”.

Штраф за це діло в районі 85 гривень, тому, як стає зрозуміло, шукачів гострих відчуттів ця перепона не дуже то й лякає. Не лякає їх і той факт, що Прип’ять надзвичайно радіоактивно забруднена. У одному місці радіація може бути у нормі, а ступивши крок – вона вже зашкалює. Тому довго перебувати там небезпечно для здоров’я. Саме тому екскурсійні автобуси у Прип’яті на тривалий термін не затримуються – півгодини і цього досить…”

Репортер Житомира вчора побачив Чорнобиль, четвертий енергоблок і Прип’ять на власні очі. Пропонуємо своїм читачам наш фотопогляд на загадковий світ зони відчудження (Фоторепортаж з ЧАЕС і Прип’яті у другій частині):