Сімдесят п’ять років тому в СРСР була заснована студія мультиплікаційних фільмів, що подарувала десятки улюблених персонажів кільком поколінням радянських і не тільки громадян.
Десятого червня 1936 року в Москві була заснований «Союздитмультфільм», з часом дещо подорослішав до знайомого всім з дитинства «Союзмультфільму». Подейкують, що рішення про заснування студії виходило безпосередньо від друга всіх дітей Йосипа Сталіна. Студії віддали приміщення двох закритих храмів – Миколи Чудотворця і Спаса Преображення. Останній храм згодом був переданий церкві, тоді як храм Миколи Чудотворця залишається вотчиною мультяшних героїв до цих пір.
За 75 років існування, навіть з урахуванням глибокої кризи, що не відпускає «Союзмультфільм» з початку 1990-х, на студії створили величезну кількість стрічок, багато з яких стали по-справжньому культовими. Вибрати лише десятку самих-самих улюблених персонажів дійсно важко.
Кращий в світі Карлсон
Про найвідомішого привида з моторчиком – дикого, але симпатичного – відомо небагато. Звати його «просто Карлсон». Він не вміє читати і рахувати, ледь вміє писати, але точно знає, що у нього над дверима написано «Тут живе найкращий у світі Карлсон». А ще, всупереч поширеній думці, улюблена їжа Карлсона – це м’ясні тефтелі і торт зі збитими вершками, а не варення.
Цікаво, що в самій Швеції Карлсона недолюблюють, вважаючи обманщиком, хвальком і підбурювачем. Але в радянському мультфільмі він перетворився, по суті, у своєрідний аналог Пітера Пена, який ні за що не бажає виходити з дитинства.
Вовк, так і не з’їв Зайця
Всього «Ну, постривай!» містить 20 серій, але по-справжньому «золотими» є перші 16, випущені з 1969 по 1986 рік. Про Зайця розповісти, взагалі-то, нічого, а от про Вовка …
З одного боку, він став мультиплікаційною пародією на стиляг (згадати хоча б його рожеву сорочку і штани-кльоші) та інших дармоїдів. З іншого, він явно непогано перебивається випадковими заробітками (на «Яву» в одній із серій йому вистачило) і навчений простим робочим спеціальностям – класти цеглу (правда, погано), управляти автокраном і комбайном. І хоча Вовк – хуліган і роздовбай, якого піонерам в приклад не поставиш, він значно більший колоритний і привабливий, ніж позитивний до відрази Заєць.
Вуха, що підкорили Японію
Чебурашка ніби як і другий за значимістю герой у мультфільмі «Крокодил Гена», але за любов глядачів з ним може змагатися хіба що колоритна стара Шапокляк.
Якщо судити по книзі Едуарда Успенського, Чебурашкою вухатий герой став тому, що об’ївся апельсинів (в ящику з яким і «дістався» до наших широт) і «сидів, сидів, дивився по сторонах, а потім узяв та й чебурахнувсь зі столу на стілець» .
Чебурашка став по-справжньому народним героєм: він був емблемою «Союзмультфільму», про нього складено сотні анекдотів, а вже в 2000-ні він став талісманом російської олімпійської збірної і підкорив просунуту Японію, де про вухатого навіть зняли додаткові мультфільми. До речі, якщо вірити його творцеві, письменнику Успенському, день народження чудового звірка – 20 серпня.
Принцеса часів «хіпі»
У «Бременських музикантів» всі герої добрі, якщо в зборі. Хоча б тим, що в першій частині всі вони озвучені одним Олегом Ануфрієвим. Однак культовою героїнею мультфільму стала все-таки Принцеса-«трубадурочка», в якої «схудла фігурочка».
Взагалі-то, спочатку вона мала бути, як і належить її статусу, в кринолінах та інших пишних вбраннях. Але хіповський дух, що витав навколо, взяв своє. Принцесу одягли в простеньке червоне платтячко, і вона підкорила якщо не світ, то одну шосту частину суші точно. І стала своєрідним секс-символом радянської молоді (втім, таких слів тоді належало не знати) – особливо з урахуванням того, що в другій частині платтячко її помітно вкоротилось, а форми стали, скажімо так, більш дорослими. З урахуванням того, що в кадрі ще звучали й ворожі рок-н-рольні мотиви, не дивно, що знімальну групу згодом звинуватили у всіх гріхах. У тому числі, і в тому, що їх мультфільм «розвалить країну».
У голові його тирса – Так! Так! Так!
Не любити Віні Пуха, озвученого голосом Євгенія Леонова і проживаючого в світі, ніби намальованому дитячою рукою, неможливо. Він мало схожий на героя однойменної казки Алана Мілна, і це йому, прямо скажемо, до лиця.
Він, ходить в гості вранці (і чинить мудро), він знаходить не стільки виходи, скільки входи в безвихідні ситуації, і все це, можливо, тому що хтось занадто багато їсть. А ще вітчизняний Віні-Пух – явний філософ, у нього можна сміливо вчитися простій, але по-своєму життєвій мудрості і правильному ставленню до буття: «Вийшло не те, чого я очікував, але щось вийшло».
«Я – Їжак. Я впав у річку … »
Їжак у тумані – герой не тільки сюрреалістичний, але і у вищій мірі ліричний. Він п’є вечорами чай і рахує зірки з одним Ведмедиком, причому по праву сторону від пічної труби зірки Ведмедика, а по ліву – Їжачка. Він турбується про Коня в тумані – як би він в цьому самому тумані не потонув. І він безстрашний, не боячись відправитися в шлях у тумані, в якому навіть «лап не видно».
«Їжаа в тумані» дуже хочеться назвати самим наркоманським мультфільмом. Але у його автора, Юрія Норштейна (який, до речі, як-то заявив, що «Союзмультфільм» загинув, і загинув безповоротно, залишився лише будинок»), є ще одна стрічка, яка цілком може змагатися у своїй «відірваності»
від світу сього з «Їжаком» – «Казка казок».
Матроскін – це прізвище таке
У мультфільмі «Троє з Простоквашино» всі герої об’ємні і колоритні. Навіть батьки Дяді Федора, нестримно схожі на батьків Малюка в мультфільмі про Карлсона. Проте кіт Матроскін, озвучений Олегом Табаковим, – це особлива історія.
«Прізвище» у нього морське, тому що його бабуся і дідусь ходили на кораблях, дядько у нього, як відомо, на гуталіновій фабриці працює, а сам Матроскін – тварина, в будь-якому господарстві корисна. Хоча б тому, що він знає, як правильно їсти бутерброди, демонструє базові знання з економіки та юриспруденції («За квитанцією корова руда одна, брали ми її одну за квитанцією, значить, і здавати будемо одну, щоб не порушувати звітності!”), не кажучи вже про те, що вишиває на машинці. А для України він взагалі повинен бути національним архетипом. Справжній куркуль – все в дім тягне!
Добрий монстр з планети Чумароз
Якщо герої професора Селезньова, капітана Зеленого, і, власне, Аліси з «Таємниці третьої планети» цілком передбачувані, то Громозека, професора археології з планети Чумароз, передбачуваним не назвеш.
За книгою Громозека вразливий і вкрай недовірливий, легко входить у зневіру і починає плакати, але так само швидко заспокоюється і починає веселитися. У нього четверо дітей, трьох з яких звуть Оромозік, Помогриз і Земогрок. А ще величезний Громозека панічно боїться павуків.
«Офіціант. 400 крапель валеріанки і салат!» – це не проста примха Громозеки мультяшного. По-перше, він дуже любить валер’янку (ще б пак: з такою-то помисливістю!). По-друге, земний чай для нього – отрута. До речі, в книзі Громозека замовляє відразу три літри валер’янки і не звертає уваги на точність наливу. У мультфільмі ж випиває зайвого – і все: хуліганство, загрози життю і «Ось що значить дві зайві краплі валер’янки!»
Щас спою!
«Мені не хотілося знімати про піонерів і космос. І я взявся за «телеграфну» казку – усього п’ятнадцять рядків. Про те, як зустрілися в лісі старий вовк і старий пес: «Ти мені допоможеш, а я допоможу тобі». У голові тоді крутилась єдина фраза – «Щас спою!» – згадував Едуард Назаров про свій мультфільм, який, прямо скажемо, повинен би був називатися «Жив-був вовк».
Номінально головним став пес, однак згадують-то все одно Вовка … Він старий, небагатослівний, і мудрий. Він вміє прощати ворогів і навіть не їсть дітей – «Та шо йому зробиться». Ну а як співає-то, як співає …
Свободу папугам!
Своїми звичками і забарвленням блудний папуга Кеша найбільше нагадує папугу ара. А за складом характеру – гоголівського Хлєстакова. Власне, творці з нього персонажа і змалювали: «Валентин Караваєв одного разу взимку побачив папужку, який, очевидно, вилетів через кватирку і тепер не знав, як повернутися. Стали думати: чому вилетів? Образився, посварився з хлопчиком. Чому? Напевно, вів себе нахабно, всіх передражнював … І поступово виник образ такого собі пташиного Хлєстакова – базіка, фантазер, хвалько».
Фішка цього мультиплікаційного героя в тому, що він дуже докладно продуманий. Його характер спочатку прописаний так, щоб завоювати симпатії глядачів. При цьому мультфільм більше люблять і цінують дорослі, ніж діти. Більш того, сюжет мультфільму дитячі психологи використовують для вирішення конфліктних ситуацій з підлітками. Так що Кешині «Я зможу! Я доведу! Я покажу! .. Про мене дізнаються. Про мене заговорять! .. » виявилися цілком пророчими.
Джерело: