Хліборобські традиції – невід’ємний атрибут життя українського селянина.
Споконвіку все, що пов’язано з посівами, догляданням, збиранням врожаю, супроводжувалося чудовими народними обрядами, піснями, спільною працею, яка об’єднувала сім’ї, гуртувала цілі села, багато у чому сформувала етнос людей, які жили, живуть і житимуть на цій землі.
Наріжним каменем цього усього процесу був хліб. Його у нас шанують найбільше. Він, споконвіку, запорука життя сім’ї української. Без нього – 1933-й рік… Часи змінилися, хліб тепер нам печуть у хлібокомбінатах, постійно підвищують його вартість. За останнє століття українці відвикли від того, щоб вирощувати хліб для власних потреб, довіривши цю справу державі.
Але ж гени нікуди не поділися! У душі ми все одно хлібороби, наші бабусі чудово уміють жати жито серпом, складати його у снопи, з яких виростають височезні копиці жита. Українці уміють годуватися з землі. Якщо буде потрібно, вони швиденько згадають усе те, що передали їм у спадок минулі покоління.
Середина серпня – пора збору врожаю. Справжнє свято української родини, символ її сили, єдності, невмирущості. Відроджувати хліборобські традиції поліського краю, згадати ВСЕ, не втратити того, що тримає нас Тут, не відбитися від першоджерела, не стати перекотиполем на своїй землі, зберегти славний побут, традиції, світогляд наших пращурів – таке завдання постає перед кожним з нас, принаймні, перед тими, хто не соромиться у голос називати себе українцем.
На Житомирщині поліський побут взявся відроджувати відомий художник Юрій Камишний та не менш талановитий мистецький діяч Інна Величко. У селі Городське Коростишівського району була придбана автентична поліська садиба, яка зусиллями небайдужих людей за декілька років була відроджена, стала справжнім містком у просторі і часі, який об’єднав прийдешні і минулі покоління мешканців поліського краю.
Репортер Житомира вже відвідував поліську хату на Юрія. Зрозуміло, що на півдорозі справу полишати не можна – якщо вже розпочав хліборобський рік – пройти його треба достойно. Отож, минулої п’ятниці, в самому зеніті літа, українці починають збирати хліб, а отже – на часі зажинки. У рамках етнофестивалю «Житичі» на свято зажинок у поліську хату знову з’їхалося багато люду. Жнива розпочали згідно народних традицій. Але про це у частині другій.
Цього разу стіни хатинки прикрашали картини талановитої львівської художниці Наталі Курій-Максимів, яка досягнула високої майстерності у складній старовинній техніці – розписі по склу.
Юрій Камишний, художник, ідейний натхненник поліської хати: «Приємно, що з кожним святом я бачу обличчя тих людей, які відвідували наші зустрічі минулі рази. Значить, вони відчули свою спорідненість з поліською хатою, її побутом, піччю у якій смажиться запашний і поживний козацький куліш, житом, яке нас усіх годує, природою, яка дає натхнення творити цей світ. Я дякую тим хто нас підтримує – як представникам влади, так і простим людям, які допомагають своєю добротою. Разом ми відродимо поліську хату, повернемось до джерел, які дають наснагу, силу йти вперед, долати будь-які перешкоди.»
Раїса Гула, начальник головного управління сім’ї, молоді і спорту житомирської облдержадміністрації: «Я ніби повернулася у своє дитинство. Це все мені рідне до щему у серці. Останній раз я жала жито, ще коли була маленькою. Уявляєте, як це приємно повернутися у своє дитинство, зайти у поліську хату, побачити ту піч, яка є її символом, вийти у сад, вдихнути повні легені чистого повітря. Я дякую організаторам цього прекрасного фестивалю за чудову ініціативу по відродженню традицій поліського побуту. Все, що будемо у змозі допомогти – допоможемо.»
Наталя Курій-Максимів, художниця зі Львова, створює картини на склі: «Мене запросила взяти участь у зажинках Інна Величко. Я дякую їй за цю чудову можливість долучитися до хліборобських традицій українського Полісся. Там де я живу, переважають карпатські традиції, гірський світогляд, більша увага приділяється іншим видам народного господарства. Тому те, що я бачу тут – мене дуже цікавить. Це прекрасний культурний обмін, який свідчить про те, якою великою і багатогранною є Україна».
Поліську хату і світ навколо неї побачив Репортер Житомира. Жнива – у другій частині:
Піч
Молоде покоління незрозумілим чином так і тягне до атрибутів життя наших пращурів
У печі – запашна картопелька та козацький куліш
Поліська хата у селі Городське Коростишівського району Житомирської області
Картини львівянки Наталі Курій-Максимів чудово поєдналися з поліським колоритом
Відкриття фестивалю і старт зажинок
