Перший президент ФФУ – житомирянин Віктор Банников

У рамках проекту Репортер Житомира «Футбольна Житомирщина. Сторінки минулого» продовжуємо презентувати славне минуле нашого краю.

До віртуального залу слави житомирського футболу можна занести дуже багато достойних імен. Тут і Анатолій Пузач, і Сергій Заєць, і Сергій Круликовський, і багато інших. Однак особливе місце відведене легендарному голкіперу та видатному функціонеру, першому президентові Федерації футболу України Віктору Банникову.

Універсальний спортсмен

Уродженець селища Лугини, що розташоване у 120 кілометрах від Житомира, мав важке дитинство. Втративши батька на війні, восьмирічним пішов працювати на взуттєву фабрику, паралельно навчався у вечірній школі, а нечисленні години дозвілля присвячував спорту. В яку б секцію не ходив юнак, скрізь досягав успіху. Чудово почував себе на баскетбольному й волейбольному майданчиках, у секторі для стрибунів-висотників, де навіть встиг підкорити двохметровий рубіж. Усе це потім стало в пригоді, коли за збігом обставин він зайняв місце у футбольних воротах. Та, провівши в 20 років свій перший матч у другій лізі, вже за два сезони Банников дебютував у київському «Динамо», а ще через чотири був визнаний найкращим голкіпером СРСР!

«Авангард», «Десна», «Динамо»…

Першим клубом Віктора був житомирський «Авангард», звідки він, вже одруженим, перебрався до Чернігова, в «Десну». Зі своєю обраницею, красунею-баскетболісткою Людмилою, футболіст познайомився на одному зі спортивних свят. Зустрічалися два роки, а розписатися вирішили 28 квітня ? у день народження нареченого. В Чернігові в них народилася донька Ірина. За «Десну» Банников не відіграв і двох сезонів. Восени 1961-го приїхав В’ячеслав Соловйов, під чиїм керівництвом «Динамо» тоді прямувало до свого першого чемпіонського титулу, й запросив до Києва ? на оглядини. Один тайм у товариському матчі проти шведського «Хаммарбю» новачок відстояв упевнено, не пропустив і поповнив лави біло-блакитних.

Кращий за Яшина

Незважаючи на наявність в команді декількох кваліфікованих голкіперів, саме Банников став спадкоємцем легендарного Олега Макарова. У 1963-му Віктор закріпився в «рамці» динамівських воріт, а ще через сезон завоював свій перший трофей ? Кубок СРСР. Журнал «Огонек», що традиційно вручав приз найкращому воротареві Радянського Союзу, віддав у 1964-му свої симпатії Вікторові. І це при тому, що серед його конкурентів був Лев Яшин, який за рік до того одержав «Золотий м’яч» France Football. Наступною вершиною, підкореною Банниковим, стало внесення його прізвища до заявки збірної на ЧС-1966. Та в Англії бердичівець так і не вийшов на поле.

Рекорд та прощання

У наступні роки Банников, котрий займав місце на останньому рубежі поперемінно з Євгеном Рудаковим, допоміг «Динамо» двічі завоювати союзне «золото». Він встановив унікальне досягнення, відстоявши «на нуль» 12 матчів поспіль ? 1122 хвилини! Цей результат ? 16-й в світовій історії національних першостей. Звістка про його розлучення з «Динамо» застала зненацька. Наприкінці 1969 року, повернувшись із відпустки, у придбаній на вокзалі газеті прочитав наступне: «Київська команда відмовляється від послуг Турянчика, Баннікова, Сабо, Біби…» Справа у тім, що восени голкіпер зламав руку і, згідно з прогнозами ескулапів, півроку мав провести на лікарняному. Та Віктор Маслов, який очолював тоді біло-блакитних, чекати не захотів.

Друге визнання «Огонька»

Банников спочатку відгукнувся на запрошення Валерія Лобановського, який щойно прийняв першоліговий дніпропетровський «Дніпро». Передсезонка вже підходила кінця, рука відновлювалась, коли на Віктора вийшов Валентин Іванов і запросив до московського «Торпедо». Перспектива була занадто привабливою. Коли в 1971-му автозаводці вирішили запропонувати роль наставника Віктору Маслову, і директор ЗІЛу Павло Бородін радився з цього приводу з ветеранами команди, Банников висловив готовність знову працювати під керівництвом досвідченого фахівця. Українець мав неабиякий авторитет, і до його думки дійсно прислухалися. Ще б пак! В 1970-му він разом із партнерами знову виграв Кубок СРСР і вдруге став лауреатом «Огонька».

Перший президент ФФУ

У 35 років голкіпер, який з 138 «сухими» матчами встиг стати членом символічного клубу імені Лева Яшина, повісив бутси на цвях. Його вмовляли залишитися в Москві, пропонували квартиру, але Банников повернувся в Київ, де залишалися його дружина й дочка… Під час останнього для України чемпіонату СРСР-1991 Віктор Максимович, який до того працював на профспілково-футбольній ниві, очолив національну федерацію. Уже за рік ФФУ ввійшла до складу УЄФА та ФІФА. Трохи згодом Банников виступив й у ролі одного з ініціаторів створення Професіональної футбольної ліги. Влітку 2000-го в Люксембурзі йому, на той час уже важко хворому, вручили Рубіновий орден УЄФА «За заслуги». А 25 квітня 2001 року фахівця, який по краплі передавав свій досвід молодим та опікувався турботами ветеранів, не стало…

Фото: Голкіпер київського «Динамо» Віктор Банников по праву вважається одним із найкращих в історії українського футболу (автор ? Ігор Петров)