Там де життя раніше вирувало, зараз воно затихає. Жили люди, весело жили. Працювали. Ходили у клуб на дискотеку. Одружувались. Народжували дітей. Готували їх до школи. Сподівались на щастя.
Пройшов час, діти виросли і розлетілись по світах, бо у рідному селі робити їм нічого. Депресія. Відсутність роботи, перспективи, зубожіння. Місце для доживання свого віку похилими пенсіонерами, яким тільки і залишається згадувати, як якихось 40 років тому тут вирувало їхнє життя, лунав сміх, була надія.
Село Перелісок на Новоград-Волинщині. Загублене у лісових масивах. Раніше – самобутнє селище, оточене мальовничим лісом. Зараз – напівпривид. Лише у 9-ти садибах живуть люди. Всі інші – заростають бур’янами, тліють і гниють, як у Чорнобилі. Картина невесела.
– Ще років 40 тому жителі села працювали у лісгоспі, жили дружньо і щасливо. Які ж у нас були вечори відпочинку! – згадує життя Ніна Степанівна Міліщук, яка живе з сином у хаті край села. – Я тоді була завклубом. Зараз людей нема. Залишились ми тут доживати.
Як же у вас з ліками, харчами, пенсією? – запитує Репортер Житомира
– Пенсію привозить поштар, а в магазин та аптеку доводиться їздити самим у Городницю. А це лісом далеченько. Тому в магазині буваємо раз в тиждень. Запасаємось, щоб вистачило до наступного разу. Хоча, часто, лісники допомагають, спасибі їм, – каже Ніна Степанівна.
Жінка радо зустріла нас у своєму дворі. Її звеселив той факт, що про її село дізнається Житомирщина. Каже, що люди мають знати про те, що колись у нас були дуже гарні села, які зараз, на превеликий жаль, вимирають.
Фоторепортаж Репортер Житомира:
Село Перелісок. Хата Ніни Міліщук на краю села
Сергій Фещенко