Напередодні Дня Конституції «Субота» зустрілась з політиком, правником, екс-міністром юстиції Миколою Васильовичем Оніщуком.
Наш відомий земляк досить помітний в області. Його Фонд вже довго і плідно працює, допомагаючи людям. Внеском у рідну Брусилівщину стали і сучасні сільгосппідприємства, створені Миколою Васильовичем. Втім на перше місце політик і правник ставить для себе стратегічні цілі і бачить європейський шлях для України в змінах засад формування держави.
В інтерв’ю «Суботі» він розповів про те, якою бачить найкращу Конституцію для України, про свої плани балотуватись до Верховної Ради та що насправді являє собою єдина опозиція.
– Вибори до Верховної Ради цього року будуть проводитись за змішаною системою, тобто ми частково повернулись до мажоритарною системи. На скільки, ви як правник, вважаєте таку систему виборів доцільною для країни?
– Я був і залишаюсь прихильником пропорційної системи виборів. На моє переконання вона має низку переваг. Основна – можливість політично структурувати парламент. Ця система передбачає і є ефективною, коли політичні сили, що перемогли, утворюють коаліцію і формують уряд. Вона була апробована і застосована після внесення змін до Конституції у 2004 році. Логіка пропорційності в цьому випадку полягає в тому, що вибори за партійними списками дозволяють чітко ідентифікувати ту політичну силу, яка отримала довіру виборців. Ця політична сила чи блок, отримавши більшість, отримує право на ухвалення законів, відповідно до виборчої програми і має право формувати уряд, тобто виконавчий орган, який повинен забезпечити виконання ухвалених законів. За такою системою діють чи не всі європейські країни.
Така система дозволяє визначити ту політичну силу, яка бере на себе відповідальність за стан справ в державі. Якщо суспільство вважає діяльність політичної сили ефективною і корисною, то вона може знову отримати мандат довіри і урядувати. Якщо вона не досягає задекларованого результату, то втрачає владу. Через сумнозвісне рішення Конституційного Суду, зміни до Конституції були скасовані. Ми повернулись до змішаної (президентсько-парламентської) форми правління. Цінність пропорційного компоненту втрачено, оскільки формує уряд не парламент, а президент.
По-друге цим же рішенням було скасовано поняття коаліції як сукупності політичних сил, що утворювали більшість. Як наслідок, депутати, які прийшли від певної політичної сили почали «дрейфувати» в інші фракції і це вже проблема знецінення та деформації волевиявлення народу. Адже громадяни на виборах віддали свої голоси за певний напрямок руху країни. А внаслідок конституційного рішення ми отримали парламент і політичні сили в ньому, яким мандату на у здійснення влади у такий спосіб громадяни не надавали.
Відомо, що більше чверті від складу фракції БЮТ вийшли з неї і виникла ситуація, при якій вони не несуть ніякої відповідальності за виконання програми тієї партії чи блоку, за списками якої вони прийшли. Тобто люди дали владу одній політичній силі, але в наслідок такої «дифузії», вона опинилась в руках зовсім іншої політичної сили, попри їх волю.
– Що може кардинально змінити ситуацію в країні?
– 19 червня розпочала роботу Конституційна Асамблея, створена Президентом для підготовки нового проекту Конституції чи змін до неї. І, на мою думку, одним з напрямків цієї роботи має бути удосконалення системи влади в країні. Я особисто буду прихильником того, щоб повернути право формувати уряд парламенту, а парламент зробити двопалатним і називатись «Національними зборами». Нижня палата – палата представників – має обиратися виключно на засадах пропорційної системи. Там будуть представлені виключно політичні партії. Вони повинні отримати право формувати уряд і займатись законотворчим процесом.
Все, що стосується функції державотворення – призначення посадових осіб (суддів Конституційного суду, генпрокурора, членів Центральної виборчої комісії) і будь-яких інших кадрових питань має опікуватись сенат – верхня палата, яка має формуватися за принципом рівного представництва всіх областей України. Якраз сенатори мають обиратись за мажоритарною системою, тому що вони представляють не партії, а громади областей. Сенат не може бути розпущений на відміну від нижньої палати і буде переобирається за ротаційним принципом. З тим, щоб забезпечилась ротація, кожні два роки частина сенаторів переобирається. Це дозволить зробити сенат, разом з президентом бути відповідальними за стабільність держави.
За будь-яких процесів в країні, наприклад, проведення дочасних виборів нижньої палати, сенат та президент забезпечують стабільність. За таких умов ми могли би докорінно змінити систему влади та забезпечити з одного боку більш тісний зв’язок між виборцями, бо вони обирають сенат на мажоритарній основі. З іншого боку загальнонаціональні політичні сили отримали би можливість творити закони нижньою палатою та для виконання цих законів формувати уряд. Саме така модель організації державної влади в країні дозволила би зробити крок вперед і, насамперед, з точки зору застосування системи стримування і противаг. Така система виключає домінування однієї посадової особи чи одного органу. Як ви знаєте на сьогодні для України це є проблема.
– Ви вважаєте, що така ініціатива президента щира і дійсно може змінити ситуацію в кращий бік?
– Складно сказати. Можливо така складова щодо цього рішення – присутня. Вносячи пропозиції і обстоюючи їх, я особисто не керуюсь мотивом політичної доцільності. Сьогодні Україна на теренах європейського простору – єдина держава, яка має напівпрезидентський, а фактично – президентський режим. Усталеним механізмом формування влади в Європі є парламентаризм і парламентська форма правління. Політична сила отримує повноту влади для виконання своєї програми. Чим би не керувався президент, існує об’єктивна потреба модернізації влади. Чи використають це політичні партії чи суб’єкти політичної діяльності з політичними мотивами – для мене це другорядне питання.
Потреба існує не залежно від того, чи співпадає це з інтересами певних сил чи ні. Можливо, глава держави чи політична сила, яка з ним співпрацює, має на меті іншу модель, яка включає посилення президентських повноважень та перехід до суто президентської моделі. Все це виключати не можна. Але розпочатий процес є площадкою де можна зробити спробу наближення до європейської системи організації влади в нашій країні. Тим більше, що ми можемо спиратись на власний, а не лише запозичений досвід. Адже з 2006 по 2010 Україна жила за парламентсько-президентською формою правління. Маємо і досвід за Конституцією 1996 року, яка є зараз чинною.
– В Житомирській області Арсеній Яценюк представив кандидатів від об’єднаної опозиції. Вас важко віднести до прихильників влади, але чомусь опозиція назвала інше прізвище. Чи пропонували вам бути кандидатом від об’єднаної опозиції?
– Мені не пропонували бути кандидатом від опозиції. Хоча тут постає питання від якої опозиції? Якщо ми говоримо про Комітет опору диктатурі (КОД) як площадку для суспільно-політичного об’єднання всіх активності тих сил, які не погоджуються і не підтримують ті явища і процеси, які відбуваються в Україні. То представником цієї площадки я готовий і мав намір бути. Проблема в тому, що КОД з наближенням виборів трансформувався в певний політичний виборчий проект двох сил: «Батьківщини» і «Фронту Змін». Коли ми говоримо про опозицію, як політичний процес – це достатньо велика кількість політичних сил (30-35).
На жаль, КОД в нинішньому форматі перетворився в інструмент реалізації виборчих планів та корпоративних інтересів окремих політичних сил. Зокрема це стало зрозуміло в процесі формування списків. Наприклад, «Наша Україна» запропонувала КОДу ряд сильних кандидатів від об’єднаної опозиції в мажоритарних округах. Це стосується не тільки мене, а й інших достатньо відомих політиків – В. Наливайченка, В. В’язівського, В. Матчука та ін. Жоден з них не був підтриманий. Насправді, об’єднаної опозиції немає, є об’єднані в БЮТі. За таких умов я буду висуватись як незалежний кандидат.
– Про вибори 2012 існує певний міф про те, що перемога кандидата від влади наперед забезпечена. Що активно працюватиме адмінресурс, будуть фальсифікації, тощо. На скільки такі думки обґрунтовані?
– Якщо слідувати такій логіці, то висуватись взагалі не потрібно в жодному з 225 округів, бо в кожному, як відомо, буде висуватись представник влади. Я хочу лише нагадати провладним кандидатам і всім тим, хто буде допомагати забезпечувати їм досягнення мети, про те, що строку давності на ці порушення немає. А також про те, що у виборчому законодавстві передбачена вимога про зберігання всієї виборчої документації 5 років.
До того ж рейтинги владної партії не зростають, вони впали з часів останніх виборів майже вдвічі.
Сьогодні належність до правлячої партії є скоріше проблемою, чим перевагою. До речі, навіть на 66 окрузі, де я збираюсь балотуватись, цікаво спостерігати, що майбутні кандидати у безпосередньому спілкуванні з виборцями або через ЗМІ намагаються усіляко не акцентувати увагу на тому, що вони представляють саме правлячу партію. Перемоги, як відомо, не буває без боротьби і потрібно бути свідомим того. Слабкі люди в парламенті не потрібні, від них не буде ніякого толку.
– Незабаром ми відзначатимемо День Конституції, що ви побажаєте нашим читачам?
– Хочу побажати, щоб Конституція не була для них чимось абстрактним, щоб громадяни, розуміли, що це – не просто основний закон. Він не дарований владою, а народжений їхніми природними правами і прагненнями. Це основоположний документ, який дає їм право вимагати якісного життя від владних інституцій. В цьому завдання політиків. І саме тому вибори, які відбудуться в жовтні є інструментом, який дозволить домогтися, щоб задекларовані права стали реальністю.
В наступному номері читайте продовження інтерв’ю Миколи Оніщука. В ньому йтиметься, про те, що робитиме майбутній кандидат в депутати, щоб захистити людей від можливої розробки ільменітових родовищ. Про проблеми сільського господарства, роботу Фонду Миколи Оніщука, гарантії, які мають вимагати виборці у своїх обранців, а також про захоплення та родину екс-міністра юстиції.