Моє пісенне знайомство з Володимиром Шинкаруком почалось із його «Поліських коломийок». Вперше я почув їх на фестивалі «Жартомир» наприкінці 2005 року.
Кілька днів тому я отримав запис того фестивалю – останнього дітища Костянтина Яновського. Через сім з лишком років вдруге переглянув гала-концерт «Жартомира» і виступ Володимира Шинкарука.
Між іншим Володимир Федорович разом з Костянтином Яновським написав гімн фестивалю: «Жартуймо разом, не знаючи втоми. Вітаємо вас у країні Жартомир». Виконав пісню народний артист України Юрій Градовський. Кілька днів тому Юрій Григорович повідомив мені радісну звістку – цього року буде відроджено фестиваль «Жартомир». Він пройде в другій половині квітня.
Це радісна звістка для всіх шанувальників якісного гумору. Адже саме І-й обласний телевізійний фестиваль гумору «Жартомир» відкрив відомі тепер колективи – феєричний дует «Клямка» та зірку «Минуты славы» – ансамбль «Чіп». А для мене він відкрив творчість Володимира Шинкарука.
Вже згодом я побачив, як «Поліські коломийки» виконують на весіллі, був свідком того, як тонкі поціновувачі гумору обмінюються коломийками на форумах та як бабця в селі одного разу сказала: «Лучче бути пєрвой Майєй, чим восьмою Мартой».
Коротенькі куплети Володимира Шинкарука стали дуже близькими народу, бо актуально, сміливо і без прикрас оспівували людське життя.
2008 року «Коломийки» вийшли на диску Володимира Шинкарука «Колір тиші». За короткий час альбом розійшовся шаленим тиражем. Пам’ятаю, як я даремне тинявся музичними крамницями в пошуках «Кольору тиші». І всюди чув фразу на французький манер: «Вже нема». Причина казкової популярності диску – коломийки, які кожен хотів мати в своїй аудіотеці. В чому секрет? Напевно, в тій безкомпромісній сміливості, з якою автор висміював вади суспільства. Ну хто ще, окрім Шинкарука, міг наважитись написати: «В Англії футбол родився, а вмер в Україні»; «Виїхав з села Поплавський – не залишив сліду, а село із нього й досі ну ніяк не їде».
Популярність коломийок зашкалювала. І автор просто змушений був 2010 року в альбомі «Шестиструнний дощ» видати «Коломийки на біс», куди увійшли нові і улюблені куплети на актуальні теми.
Я обожнюю ліричні твори Володимира Шинкарука, але сьогодні вирішив звернути увагу саме на гумор нашого відомого земляка. Адже секрет успіху Володимира Федоровича, на мій погляд, криється якраз у вмінні з гумором і з любов’ю ставитись до життя. Здається мені, що гумор і любов можна вважати синонімами. Бо не може людина з чистим почуттям гумору бути злою. Людина, яка вміє пожартувати над собою, ніколи не завдасть зла іншим.
Величезним подарунком для всіх шанувальників таланту Фендеровича, як його називають друзі, став новий альбом «Прислухаюсь до серця». Поряд з проникливими ліричними «Любить – не любить», «Запроси мене на дощ», «Свіча горіла» слухач знайде на диску фантастичні гумористичні композиції «Не кажи водієві», «Цур тобі пек» та довгоочікувану «А він іде».
Два роки тому вперше почув, як Володимир Федорович співає «пісню про калоші». Несподівано! Сміливо! Класно! Чув цю пісню в народі. І навіть не знав, що її написав Шинкарук. Ця пісня була зовсім не схожою на знайомі твори улюбленого автора. Як мовиться, неформат. Але ж, хай йому грець, крутий неформат. Як виявилось, Володимир Шинкарук написав її у… 18 років.
Пам’ятається, як я записав виступ Володимира Федоровича на мобілку, а потім конвертував це чудо-відео в аудіо, аби закинути пісню в плеєр і дати послухати друзям. Вже згодом у різних куточках України я чув, як люди наспівують знайомі слова: «А він іде – на нім калоші, піджак закотан в рукавах».
І от – радість! Пісня «А він іде» нарешті вийшла в якісному звучанні з оркестром і модними звуковими ефектами на свіженькому диску «Прислухаюсь до серця».
Новий диск вже чекає своїх слухачів і критиків. Прислухайтесь на здоров’я до пісень улюбленого автора-виконавця і до власних сердець. А перед тим, як критикувати, добре зважте кожне слово, бо «слово не горобець».