Макаренко попереджає…

Прогулюючись із подругою, у центрі Житомира зустріли чоловіка в поважному віці – хворобливо-блідого, зате натомість із велосипедом, що свідчило про його енергійність.

Подруга його знала і вона прошепотіла мені на вухо, що це відомий художник. Розмова сама собою сповзла на тему культури.

Художник розповів, що, як завжди, постійно працює. Ось недавно відкрив власну виставку в одному житомирському університеті.

Подруга зауважила, що в Житомирі все-таки є рух – відкриваються експозиції, ставляться нові вистави…

– Немає в нашому місті ніякого руху! – рішуче розсік її мову художник.

– Хоча б є видимість руху… – спробувала відстояти свою думку подруга.

Художник поблажливо посміхнувся: діти-діти, зелені ще!

Ну, якщо вам легше від цього буде, гаразд – є в Житомирі видимість культурного руху!

Від цієї розмови стало так гірко на душі! Ми ж самі заганяємо себе в дерев’яні домовинні рамки й апріорі заперечуємо, що здатні на поступ!

Як це так – немає руху? Та роззуйте ви нарешті очі, позбавтеся від цього комплексу страшненької-поганенької подружки гарної дівчини! Звісно, якщо порівнювати нас із Києвом, ми рухаємося, мов амеби проти «Феррарі». У столиці люди не ходять, а бігають, а у нас навіть не ходять, а спроквола переставляють ноги, до яких поприв’язували собі пудові гирі.

Проте якщо порівняти Київ із Москвою, та чого там – із Нью-Йорком, то нашій матері (батьку?) міст руських слід також схилити на груди голову і сумно замислитися над тим, що руху в ній – ніц. А Макаренко ж у переривах між «педагогічними поемами» попереджав, що зупинка – це та ж смерть!

Ось у неділю мої друзі-поети влаштовують авторський вечір. Хлопці цікаві, запальні. Чим вам не втілення культурного руху? Погоджуюся з тим, що їм не вистачає реклами, можливо, якогось вар’яцтва та «ексклюзиву», щоб зацікавити житомирян-сонних мух.

В Житомирі – цілий Олімп літераторів, художників, музикантів, усіх, хто втілює собою високе горде слово «культура». Де ви, браття та сестри? Чому дозволяєте сумніватися, що наш рух зупинився і над нами літають круки, видовбуючи наші незрячі очі?

І мені не потрібно «регалій», та й велосипеду теж (тим більше, що на ньому не вмію їздити), щоб заявити: у Житомирі є культурний рух, є люди (насамперед творча молодь), які бажають демонструвати свої доробки!

Коли ми вже позбудемося відчуття меншовартості? Коли почнемо цінувати та підтримувати нашу рідну, самобутню культуру?

Агов, великі поважні начальники обласного та міського управлінь культури, вам не образливо? Ви ще не заснули? Хоч трохи роззираєтеся врізнобіч? Інакше Москва-Берлін-Нью-Йорк незабаром покличуть вас у свої жваві обійми! Можливо, навіть Лондон до них приєднається!

Агов, мої браття та сестри, які творять справжнє та вічне!

Аго-о-ов!!!