Весна, любов, зірвало дах…

У багатьох жителів країн, добряче віддалених від екватора, весна асоціюється із коханням.

Біля екватора весни немає – там лише сезони дощів (на голову ллється вода із повітрям), та сезон без дощів (просто дві зливи в день).

У нас саме воно (кохання), а не просто любов приходить в цю пору року разом із теплом, авітамінозом і ямами на дорогах.

Українцям поміж іншими народами пощастило найбільше, тому що ми маємо аж два слова для опису стану глибокої прив’язаності – кохання й любов.

Різницю між ними чудово демонструє анекдот радянської доби.

У сільському клюбі, на закаканому мухами склі видніється написане червоною тушшю оголошення: «Лекція про любов. (з демонстрацією слайдів)».

Завдяки вдалому менеджерському ходу завідувача клюбом, приписки про слайди, в депресивного вигляду двоповерхову будівлю центру колгоспного культурного дозвілля набилося людей, як отих мух поміж подвійним склом здоровенних вікон.

На сцену виходить Петрович (завклюб) і по діловому оглядає зал. Він витирає рясно вкрите потом чоло незрозумілої картатості та свіжості хустинкою (тілігенція – а не то рукавом витер би піт).

Перед ним коливається людське море. Народу набилося по саме не можу та ще дві людини й це без дітей але завклюб хрипким прокуреним голосом питає:

– Діти в залі є?!
– Ні!!!
– відповідає дружній хор із півсотні тоненьких голосочків.

Розпочинається лекція.

Лектор поважно виходить на сцену, прокашлюється. Наливає із сіро-жовтого замацаного графіну стакан води. Вона була свіжа і прохолодна але посуд додавав їй пікантного присмаку – самогон туди наливали набагато частіше ніж воду. Та йому все рівно, тому що вони з завклубом за обідом вже вквасили.

– Любов буває різна. Буває любов чоловіка до жінки.
– Слайди,
– пролунало кілька нетерплячих голосів.

– Буває любов чоловіка до чоловіка.
– Слайди!
– розпалюється публіка.

– Буває любов жінки до жінки.
– Слайди! Слайди! Слайди!
– скандує зал, ще трохи й вони ці слайди покажуть лектору без проектора.

– А буває любов до Батьківщини. Ось тепер слайди.

Мова далі піде не про любов а саме про кохання.

З першого погляду здається логічним, що воно приходить у наші промиті побутово-кар’єрним спамом мізки саме навесні.

«Весна іде, любов несе. І цій весні радіє все».

Точніше все було б логічно, якби ми були ведмедями, що проснулись від зимової сплячки чи перелітними птахами, що повернулися в місця гніздування.

На відміну від багатьох інших своїх сусідів по біосфері, людина активна (в тому числі сексуально активна) протягом всього року. Те що взимку трохи знижується енергетичний обмін речовин, краще відкладається жирок в потрібних і не дуже місцях, то лише пристосування до холодів.

Коли ж нам хочеться більше спати (не важливо коли і де), то це реакція на скорочення світового дня. Адже природа ще не здогадується, що ми придумали собі розподіл на сов і жайворонків, адже вона робила нас денними тваринами, які мають просинатися за годину до сходу сонця й влягатися спатоньки за дві після заходу.

Сови з’явилися серед нас і стали домінуючими персонами лише після масової електрифікації – природа таких збоченців не визнає. Вона карає їх за непослух у різний спосіб – дозволяє частіше добитися кар’єрного успіху, але забирає фізичне й психічне здоров’я.

Отже, з позицій біоритмології, весна не має бути пробудженням кохання.

Водночас навіть у І.Нечуй-Левицького («Світогляд українського народу. Ескіз української міфології») зустрічається купа ілюстрацій весняної любовної лихоманки в давніх міфах і віруваннях.

Давні люди (як і сучасні) були праві, що весна це пора кохання, але є кілька “але”.

По-перше, весна – пора кохання лише для віддалених від екватору місць.

По-друге, весна – пора кохання для більшості живих істот у цих краях, але не для всіх.

По-третє, людина еволюціонувала в тропіках, тому в неї немає причин терпіти до весни.

Є ще одна причина, яку слід брати до уваги. Коли стає тепло (+6 в полудень ), і сонце частіше виглядає в щілини між сірими зимовими хмарами, дні стають довшими а спідниці коротшими, для чоловічого зору відкривається катастрофічно багато подразників, які пробуджують дрімаючі статеві інстинкти.

Жінки в свою чергу також мають можливість повправлятися в привертанні уваги конкуренток (саме з ними, а не за нас борються самочки, ми лише маловажна дрібниця, декоративний гвинтик у споконвічній любовній війні).

Після облому із біоритмами давайте спробуємо розібратися в природі кохання.

Розібратися слід по простому, по нашому, природничому: зробимо розтин, подивимось що всередині, якщо виживе – зашиємо, якщо їстівне – то з’їмо.

З позицій психофізіології, кохання – це ураганні, часом навіть руйнівні зміни в роботі мозку.

ВООЗ визнала кохання психічним захворюванням під кодом «F63.9» як не уточнений розлад звичок і потягів (прикольно те що, водночас, вона видалила із переліку патологій гомосексуалізм, тобто хворобою за висновками ВООЗ є лише гетеросексуальне кохання (?), яке ми далі й будемо аналізувати).

Для нього, за думкою лікарів, характерні такі хворобливі симптоми: нав’язливі думки про іншу людину, різкі перепади настрою, завищене почуття власної гідності, жалість до себе, безсоння або переривистий сон, необдумані та імпульсивні вчинки, перепади артеріального тиску, головні болі, алергічні реакції, синдром нав’язливих ідей.

Деякі вчені (Хеорхина Монтемайор Флорес) порівнюють кохання із обсесивним-компульсивним розладом.

Нехай пробачать мене, якщо зможуть, прихильники гендерної ідентичності, але вибір, який здійснюють чоловіки й жінки певною мірою відрізняється.

Оскільки жінки складніше організовані, почнемо із їхнього прикладу.

Вибір самця, незалежно від його подальшого використання (партнер в танці, чи за обідом, коханець, чи чоловік, тощо), жінка робить за трьома групами ознак. Це біогенетичні, психологічні і соціальні параметри.

Біогенетичні зовнішні ознаки можна розділити на дві групи: загальні та популяційно-генетичні.

За цими страшними науковоподібними фразами ховається проста річ. Перше, на що ведуться жінки (і ми чоловіки також) це зовнішність.

І мова не обов’язково йде про якісь там ідеали краси, як грецький профіль, рельєфні м’язи живот,а чи доглянуті нігті.

Як не дивно, для жінок ознакою-обмежувачем №1 є зріст партнера (перевірено експериментально на 847 жінках у віці від 17 до 48 років під час проведення занять із «Біології та генетики людини»).

Тому пацани, не заморочуйтесь на жердкоподібних моделей вішалок для одягу, якщо ваш зріст метр із кашкетом у стрибку.

У такому разі зливайте воду і йдіть у диктатори, та не забудьтеся відшукати нижчого за себе наступника чи прем’єр-міністра.

Гендерна політика та нав’язані суспільством уявлення про ідеал ніколи не зможуть замінити генетично закладеного статевого диморфізму (відмінностей у тому, до кого притягує самців і самок).

Вони зроблять людину більш нещасливою (а це класно для тих хто займається торгівлею, рекламою і політикою, адже нещасні легше ведуться на всякі розводи) схильною до суїцидів та злочинів на сексуальному ґрунті.

Крім отих загальних генетичних ознак вибору партнера є ще й інші. Як виявилось, що вибір чогось подібного до батьків це не підсвідомий інцестний потяг, як стверджував дідусь Зігмунт.

Це успадкований механізм стабілізації генетичного складу, боротьба проти закону Харді-Вейнберга (біологічний закон проти білявок).

Адже кожна раса (популяція) виникла не просто так, а як пристосування до тяжкого але різноманітного життя на нашій прикольній планеті, тому збереження її генетичного складу природа вважає важливою справою.

Ось так і вибираються в перспективні батьки майбутніх дітей ті, хто зовні подібний до нас та ясна річ наших батьків.

Не останню роль у виборі відіграють думки оточення, які нав’язуються конформістським особинам через засоби масової інформації чи їхні референтні групи (ті хто влазять в нашу підсвідомість і заставляють вірити у всяку Armoracia rustican).

Інколи критерії пошуку так ідеалізовано, що шансів знайти й добитися того для чого шукала немає ніяких.

Трапляються і протилежні випадки, через підвищену гормональну активність чи закушування коняку шоколадом, які ведуть до ранкового «Ти хто? Ні тільки не з ним!».

Те що нам вбиває сучасна матриця, часто дуже сильно відрізняється від того що природа вписала нам в гени.

Ідеальною подається молода, худорлява, надміру висока жінка, із слабко вираженими вторинними статевими ознаками. Такий стереотип диктується, насамперед, модною індустрією й є типовим явищем другої половини ХХ і початку нашого століття.

Цей феномен обумовлений домінуванням в сфері моди чоловіків із правосторонньою асиметрією мозку (типова для більшості чоловіків ліва асиметрія).

Оскільки, моделювання одягу вимагає як математичного розрахунку так і творчого інтуїтивного мислення, то саме цей тип має переваги над типовими мужиками в такій сфері діяльності.

Побічним ефектом цього явища є потенційна схильність до нетрадиційної статевої орієнтації (те ж стосується і жінок із лівою асиметрією).

Це в свою чергу стало причиною, що ідеальною в таких колах є дівчина схожа на стрункого (астенічного) юнака. З часом цей стереотип став масовим.

Коли французькі антропологи опитали чоловіків з метою визначення ідеальної жінки, то три четверті вибрали «модельку» а коли підключили енцефалограф і почали показувати фото, то більшість «моделеманів» повибирали реальних жінок, часто висміюваних ЗМІ і кіно.

Крім того що мама, генетика і MTV вказують кого нам вибирати в цю компанію порадників влазить і власний досвід – аскомина від зловживанням крокодилами і оцтом.

Особливо це важливо коли мова йде про перший статевий досвід. Саме він і вносить корективи в наш вибір і статеве життя, роблячи його різноманітним і непередбачуваним, якщо у вас звичайно немає пунктика щодо полігамії чи поліандрії.

Саме особистий досвід пояснює події, які підносились наприкінці 90-их років як сенсація журналістами одного із загальноукраїнських видань.

Мова йде про жінку, яка будучи студенткою зустрічалася із чорношкірим однокурсником.

Потім вони роз’їхались, а жінка вийшла заміж за звичайного українця. Через майже десятиліття у неї народжується дитина – чорношкірий малюк.

Журналісти виправдовували покинуту маму-одиначку містичним впливом першого статевого акту на гени дитини. Такі теорії були можливі лише до 1952 року, до розгрому лисенківської псевдобіології.

Aле нічого не живе так довго, як міфи і маразм.

До речі, дуже багато далеких від біології але близьких до націоналістичної чи релігійної ідеології й сьогодні свято вірять в телегонію (вплив партнера на подальшу репродуктивну функцію жінки).

Якщо їм можна не зважати на факти, то й нам можна не зважати на них. Більш за все, жінка, маючи нагоду, відновила свій перший досвід із кимось подібним до першого партнера.

Біогенетика кохання – це як шари програм у комп’ютері: BIOS – це успадковані потяги (загально-видовий і популяційно-генетичний досвід), рівнем вище соціальні стереотипи (соціальний досвід) – це аналог операційної системи і нарешті особистий досвід – це конкретна програма.

Крім біогенетичних заморочок є й інші.

Наприклад, психологічні стереотипи. Мається два поведінкові аспекти. Перший у зоопсихології називається рівнем активності при токуванні (залицянні для людини).

Якщо прочитати й перекласти слова із глибин підсвідомості жінки, то це звучить так: «якщо він так «добре» залицяється до мене, то він проявить стільки ж жвавості щодо нашого (мого) потомства».

Саме тому, найлегше запікапити жінку граючись із дитиною в парку чи вигулюючи собачку (психозамінник для тих, хто не хоче мороки із вагітністю, пологами і памперсами).

Це нагадує анекдот про думки півня й курки випадково прочитані дослідником.

Півень біжить за куркою і думає: “Якщо не дожену цю, то побіжу за іншою”, а курка: “Я не занадто швидко біжу?”.

Під час цієї оцінки зусиль ні слів, ні свідомих думок щодо потомства може не бути а ось у підсвідомості…

Крім того, що самець (пацан, мужик) має досягнути певної активності в токуванні (залицянні), він ще повинен відповідати своїми словами й діями певним уявленням, які закладені в партнерці із її генами, досвідом і світоглядом.

Нарешті, третім важливим блоком причин обрання партнера є його соціальне положення.

Оскільки людина, як примат, належить до тварин із чіткою ієрархічністю груп, то перевага надається тим «чия гілка на суспільному дереві вища».

Це не обов’язково питання наближеності фінансового чи адміністративного положення до вершини вершин. Часто мова йде про верхівку якогось проміжного рівня: самий успішний токар, добре оплачуваний бригадир вантажників…

Головне, щоб це відбувалось у відповідності до складених уявлень про ідеального чоловіка.
Жінки у деяких випадках вибирають із свого оточення кандидата з «найвищою сумою балів» за всіма параметрами, або віддають перевагу лише одному із них, ігноруючи низькі бали за іншими.

«Хоч попід дровами аби з чорними бровами» – говорить українське прислів’я.

У мене є гіпотетичне пояснення цього явища, пов’язане із балансом нейрогормонів та медіаторів у мозку. Процес закоханості контролюють дофамін, серотонін і окситоцин (за даними Хелен Фішер також вазопресин, який впливає на глибину стосунків).

Співвідношення між ними переключає на домінування у виборі біогенетичного, соціального чи психологічного блоків.

Я розповідав саме про жіночий вибір, тому що навіть у порослому мохом давніх традицій патріархальному суспільстві остаточне рішення щодо партнера насправді лишаються за жінкою, якщо на це немає ритуальних обмежень (пари формуються рішенням общини, професійних свах чи мами).

Ззовні, здається, що саме чоловіку належить домінуюча роль і право на ініціативу. Але на той момент, коли чоловік робить перший крок жінка, невербально, (міміка, жести, інтонація) пройшла більшу половину дороги.

А де ж кохання спитаєте ви? Де високі почуття?

Це питання не до мене.

Зверніться до поетів «срібного віку» чи епохи романтизму, тільки не забувайте, що В. Шекспір не дарма вбив своїх закоханих раніше, ніж вони проявили себе як сімейна пара.

Я кохаю як і ви, не задумуючись, але це ще не означає, що не можу дати цьому якесь пояснення.

Чи чекати кохання саме весною, якщо в іншу пору року воно до вас забуло дорогу? Кохання треба чекати завжди. Точніше шукати і бути готовим до нього завжди але статистика народжених у різні пори року говорить, що воно досягає своїх космічних вершин не весною а взимку.

Це не тому, що на новорічні свята ми весь час мішаємо шампанеподібне газоване слабоалкогольне пійло із горілкою до контрацептивної амнезії.

І не тому, що через лавину сухих і нещирих привітань (відкриток на стіні в соцмережі) ви відчуваєте міжгалактичну самотність, через яку готові притулитися до будь-якого реального і місцями ще теплого тіла.

Це тому, що літо і весна найкраща пора для виношування дитини а кінець літа і осінь для перших місяців її життя.

Не дарма цикл зимових народних свят завершується Колодієм, коли парубків осміюють за те що вони не стали плідними самцями та створюють можливість зробити це із кимось із п’яненьких як чіп на один день емансипованих жіночок.

Варто визнати, що й весняне перезбудження також має свої наслідки. Від кохання кінця весни початку літа родяться особливі діти. Дуже особливі.

Не вірите почитайте в Вікіпедії.