Спочатку, не задумуючись, я відповіла «так». А ви?
Згадаймо дитинство. У кожного з нас воно було різне. Хто ріс в селі – хто в місті, з батьками – без, з достатками – й не дуже. У малих дітей свої малі проблеми, у великих – великі. Кожному з нас є що пригадати.
Для мене дитинство – це та весела пора, коли карточки з різними тваринками, листочки – були грошима і ніхто не переживав через відсутність мобільного чи автомобіля… Коли чимдуж біжиш ввечері додому й радієш, що тебе ніхто не з’їв і не наздогнав «бабайка».
Коли жуйка, яку вчора приліпив до ліжка, залипла у волоссі, а ти не бідкаєшся, що в школу ідеш з коротшою на одній стороні зачіскою.
Перша любов, літні табори, подерті коліна, на обід пригощання друзів котлет з піску… Купа сміху, безтурботності, а з болем асоціювався тільки укольчик.
Як каже моя подружка та однокласниця Анюта, в дитинстві ми вміли більше радіти. Гарна погода, подарована лялька, пачка олівців і розкраска – це могло бути найбільшим задоволенням. І морква та яблука в сусідки були смачніші… Тепер вже свій вік не покажеш на пальцях і калюжі обходитимеш.
Багато хто хоче повернутися назад, а тоді кожен мріяв стати дорослим. Синці від маминих туфель на підборах, все обличчя у помаді… Ну, в хлопців, напевно, машини чи «войнушки» з «пєстіками».
Солодощі були солодші, сни кольоровіші, болі болючіші, образи образливіші.
Дитинство – цікава та безтурботна пора, але воно, як і багато чого, що трапляється у нашому житті, коли-небудь закінчується. І тому потрібно йти вперед, жити сьогоднішнім і відкривати для себе нові речі. А справжнє дитинство та частинка мрії повинні завжди бути у нашій душі.
Хочете на хвильку повернутися у дитинство? Подивіться свої чи рідних дитячі фото, придбайте собі іграшку – просто так, перегляньте мультики, посмакуйте чимось, що любили у дитинстві… Та найкраще – побудьте просто поруч з дітьми.
Крім того, ми, дорослі, іноді маємо брати приклад з них. Щирість, безкорисливість, доброзичливість, тепло.
Зверніть увагу навіть на те, як вони спілкуються між собою. Знайомляться, наче знають один одного вже давно і прощаються так, ніби їх розлучать назавжди і вони більше ніколи не побачаться. Нам є чому в них вчитися.
А які вони бувають смішними:
– Ким ти станеш, коли виростеш?
– Хм…Дядьою!
Або ще:
– Кого ти любиш?
– Маму.
– Ні, я про хлопців.
– Тата!
Кажуть, що від великого кохання народжується маленьке щастя. Саме чисте кохання – дитяче.
Ми вже ніяк не повернемо час, тому поважаймо чисте, ясне, непорочне святе дитинство. Хай щастить! Зі святом – Днем захисту дітей!