Пишу про це в своїй авторській колонці з огляду на те, що статті блоґерів сприймають не серйозно, а лише як авторське суб’єктивне «завихрення».
Свідки-учасники описаної нижче ситуації відмовилися від своїх слів через страх. До негативної героїні я не зверталася за коментарем, тому що посилатися лише на чутки було б нерозумно.
Нехай читачі думають, що це вигадка. Так краще для всіх. Тож розпочнемо промовляти байку-думу. Грай, кобзо-сестро, грай!
У невеличкому селі-супутнику величного міста Житомира, славного своїми одіозними провладними мужами та щербатими, як посмішка безхатька, дорогами, жили та ледь-ледь добра наживали дві родички-кравчині.
Стрункі та красиві, а ще більше працьовиті ті дівчата були. Старшу кликали Яриною, а меншу – Одаркою.
Ярина вже була заміжня, мала двох малих діток, а Одарка біля неї жила, допомагала. Ярина, яка мала чимало талантів та навичок, а ще дві освіти, у сільському Будинку культури вела відразу три різних гуртки, та ще й встигала обшивати всіх бажаючих. Одарка вирішила й собі влаштуватися на «офіційну» роботу – до школи, вести гурток.
Школою у тому невеличкому селі керувала молода жінка, миловидна та люб’язна, а насправді хитра та підступна, мов первісний змій. Звали її Матильдою.
Подейкували люди – неспроста стала вона директоркою, лише кілька років перед цим пропрацювавши скромною вчителькою вкраїнської мови та літератури.
Казали: має «дах», впливовий та куленепробивний, адже куплений він за кругленьку суму золотих.
Ярина пішла до Матильди просити за Одарку, стала на дорогий килим у її кабінеті в школі.
– Що ж, можу влаштувати Одарку вести гурток у школі, – примружилася лукаво директорка, – І зарплатня в неї буде хороша – аж 500 гривень. Але ти мусиш мені віддячити за милість – принеси ввечері три тисячі гривень.
Кравчиня вразилася, але вчасно згадала, в якій чудовій країні живе. Ось нещодавно її знайома влаштувалася акушеркою до житомирської лікарні, попередньо сплативши головному лікарю кілька сотень американської зелені.
Щоправда, в акушерки прибутки набагато більші, ніж у керівника гуртка – лише майбутніми заробітками люди, які платять хабара за працевлаштування, себе і втішають.
Втішилася і Ярина – Одарку прийняли на роботу. Важко було затягувати сімейний пасок, проте чого не зробиш заради надійного ремесла!
Але пригоди Одарки в школі тільки розпочалися. Матильда викликала її до свого будуару і радісно повідомила, що та удостоїлася високої честі. Одарці виділено окрему кімнату. Хай зробить у ній ремонт за власний кошт і працює на здоров’я.
Одарка поклонилася директорці і, задкуючи, вийшла з її кабінету. Вдома дістала з-під матрацу тисячу гривень і самотужки зробила ремонт у кімнаті. Приміщення засяяло.
Коли Матильда побачила, якою гарною стала кімната, її охопила заздрість. Дрібно затремтіла вона і її губи нервово засіпалися.
– Чуєш, Одарко! – сказала вона швидко, – Я передумала. Не дам тобі цю кімнату! Виділю іншу. Там теж зробиш ремонт. Я тобі гроші, які ти вклала в це приміщення, поверну.
Дівчині справді виділили іншу кімнату. Вона була нечупарна – тільки вікно школярі помили за наказом Матильди. Одарка стала чекати, доки директорка поверне їй тисячу гривень, щоб розпочати ремонт. Жде до цих пір.
А ту відремонтовану кімнату Матильда віддала іншій підлеглій – своїй подрузі, яка регулярно підлабузнювалася та вилизувала пружні ділянки тіла директорки.
Матильда вирішила, що якщо в неї є знайомі кравчині – ручні тваринки, можна і грошиків намити на такій безневинній справі, як нові штори для школи.
Вона зібрала з батьків учнів кошти – п’ять тисяч гривень. Поїхала разом із Одаркою в магазин, вибрала тканину економ-класу, заплативши за неї всього дві тисячі гривень.
Одарка з Яриною пошили штори, показали роботу директорці та назвали ціну за свої послуги.
– А я думала, ви безкоштовно мені їх пошиєте! – зневажливо пхикнула Матильда, – Ох, не переживайте, я заплачу!
Та це знову була обіцянка-цяцянка. Решту грошей із зібраних з батьків на нові штори коштів директорка поклала до своєї кишені з відчуттям довершеної справедливості.
Матильда продовжувала експлуатувати Одарку – наказали їй пошити занавіски до шкільної їдальні. За роботу, звісно, й не думала кравчині заплатити.
Директорка відчувала, що швачки на неї ображаються. Тому вирішила оточити їх зневажливою хмарою отрутохімікатів своєї сутності. Відтепер у школі агітували, щоб діти не ходили до гуртків до Будинку культури.
Матильда знала: гуртки скоротять, якщо до них мало ходитиме дітей. Тих школярів, які відвідували гурток Одарки, теж сварили в школі, щоб не займалися «дурницями».
У цій байці-думі немає хепі-енду, фінал відкритий та сумний. Хоч і не позбавлений повчальності.
У невеличкому селі-супутнику Житомира продовжують жити дві кравчині-родички та зміючка-директорка. Вони відкрито не конфліктують, тому що всім відомо, хто переможе.
Тільки й того, що коли до Ярини прийшла директорка пошити собі сукню, та послала її в ліс за смачними мухоморами.