Один день в Поліському заповіднику на Житомирщині. ФОТО

Прес-тур для журналістів Житомира в Поліський заповідник організувало обласне управління лісомисливського господарства.

15-го травня 2013-го року гурт медійників провів у самому серці північного Полісся, яке славиться болотами, чорницею, первозданною Природою, збереженим побутом й міфологією людей лісу – справжніх лісових поліщуків, які споконвіку з докиєворуських часів жили одноосібно й нікому особливо не корилися.

5 кілометрів від кордону з Білорусією – одне з найвіддаленіших сіл Житомирщини Селезівка потопає в лісових масивах. Депресивність, як стан усвідомлення відсутності для села майбутнього, в розмовах з жителями не відчувається. Хоча, всі розуміють, що без молоді майбутнього нема. Але тут всі бадьорі, кожен чимось займається. Відчувається інше – енергетична потужність цих людей.

Їм ліс дає таку силу, що вони спокійно знесуть не одну владу.

А ще їх робить міцними своя історія, яку радянська машина з їхніх голів як не намагалась – не вивітрила. Приємно було бачити сильних розумних українців, які знають хто вони, якого роду, й через що довелося пройти їхнім дідам-прадідам в часи війни й з якою честю родичі пройшли це випробування – вмирали, але рідні ліси боронили й від одних й інших, як і тисячі років тому їхні предки, до останнього.

Тут все пам’ятають. Знають, якими методами Сталін досягав недопущення порозуміння німців з місцевим населенням.

Автономність, передусім, ментальну, й самодостатність забезпечує ліс. А він величезний. Не дивно, що в цій глухій частині Житомирщини є так звані “місця сили”. Й взагалі тут багато язичницького – від камінних пам’яток зі слідами Бога, до вмінь окремих жителів розмовляти з тваринами.

Кажуть, декому під силу перевтілюватися у вовка, а більшість жінок – “знають”.

Природа цікава. По-перше – вогка низовина. По-друге – ліс, місцями підтоплений. Тут царство комарів й мошок, гедзів й інших “кровосісів”. Об’їдають з ніг до голови за лічені хвилини.

З пожежної вишки, висотою 37 метрів видно як на десятки кілометрів до горизонту простягаються лісові масиви. Видно звідти Словечансько-Овруцький кряж, Білорусію вглиб на кілометрів 15-20.

Ліси багаті струмками, бобровими загатами, непонівеченим варварським способом збору чорниці за допомогою “гребьонки” чорничником, рідкісними видами рослин. А тварин тут дуже багато. Є навіть рисі.

Поліський заповідник – унікальна гігантська природна екосистема, яка потребує осмисленого з точки зору науки догляду.

Теорія про те, що дика природа Полісся за рахунок саморегулювання виживе без допомоги людини, за нинішніх кліматичних змін є невірною.

Саме тому Сергій Жила, директор заповіднику та координатор європейського екологічного проекту Олена Марушевська за останні декілька років здійснили величезний об’єм роботи – грамотно заводнені в “співпраці з бобрами” значні масиви територій, здійснено масштабний екомоніторинг, який у подальшому стане фундаментом для прийняття рішень стосовно подальшого вектору розвитку заповідника.

Загалом, люди, які працюють в цій сфері – віддані справі. Тому що якщо в тебе немає до цього хисту – ти ніколи й нізащо не почнеш займатися слідопитством, вистеженням й рахуванням кількості гадюк, мишей, та й всіх інших видів тварин, які живуть в цьому заповідному місцями непрохідному лісі.

Поліський заповідник охоче приймає туристів на екскурсії. Тут розроблена екологічна стежка, директор заповіднику Сергій Жила – ерудована й віддана Природі й Справі людина по можливості сам проводить екскурсії. Розповіді про рослинний й тваринний світ він вдало насичує історичними, культурологічними, міфологічними, містичними паралелями.

Здійснити подорож в цей без перебільшення магічний край можете й Ви. Якщо забажаєте.