Бажання влади все тотально контролювати – ознака сьогодення.
Лише контролювати, а не створювати необхідні і важливі речі, не розуміти суті поточних проблем, не слухати і не чути людей.
Контролювати фінансові потоки, відпрацьовану роками систему, зони впливу, своїх-чужих, контролювати все, ламаючи через коліно, сподіваючись на безкарність, що загоїться, та забудеться.
Нова мітла мете по-новому. Якщо ти не можеш змінити систему – треба її очолити – ось девіз нинішньої влади. Але мітла далеко не нова, і навіть не оновлена, а та ж сама, лише замість мотузок, що скріплюють прути – металеві дроти під напругою злості, жадібності, з додаванням вдаваного, штучного відчуття страху.
Перша моя зустріч з пані Валентиною Весельскою відбулась напередодні 1 вересня 2012 року.
У той час я був кандидатом у народні детутати України по 62 округу м. Житомира. Оскільки, у свій час я навчався у середній школі № 8 міста Житомира, тож мав бажання привітати батьків та учнів цієї школи зі святом знань.
З таким проханням я попрямував до директора рідної школи, яким виявилася пані Весельська. У роки мого навчання директором вищезгаданої школи була дуже чесна, порядна і принципова людина, вчитель з великої літери і просто гарна жінка – Варьоха Ніна Антонівна. Вона і зараз такою залишається. Тож я сподівався зустріти гідного правонаступника. Власне так і сталось.
Відкривши двері кабінету, я побачив її, Валентину Весельську, яка склала враження гідного директора “моєї” школи. Однак, думка моя швидко змінилась в протилежний напрямок. На безвинне прохання щодо привітання учнів, я отримав пропозицію-умову – за виступ я мав віддячити школі цінним подарунком, або матеріальним внеском, так званий “вхідний білет”.
Розмова відбувалась у її кабінеті в присутності голови батьківського комітету, що ще більше мене здивувало. Тож очевидно, що така поведінка директора школи мене образила і обурила, оскільки, відповідно до Закону України “Про вибори народних депутатів”, кандидат у народні депутати обмежений в обов’язках і правах, щодо подарунків. Тож будь-який мій внесок міг бути розцінений, як підкуп виборців, що автоматично мене знімало з перегонів. Певна річ, я відмовився, що поставило під загрозу мій виступ.
Цю зустріч я запамятаю надовго. Керівник школи здивувала мене своєю прямотою і безпечністю.
Звісно ж, для цієї влади, це абсолютно нормальне явище, і мова йшла не про лірику, а про конкретику. Не буду, вдаватися в подробиці, краще запитайте саму В.Весельську, але зустрічатися, бажання більше не виникало, скажу більше, коли її бачу то стараюсь уникати, й не тому, що посварився, чи переживаю за наслідки. Так якось, таке…. неприємне відчуття.
Моє враження, що для цієї людини не існує, “неможливого” слова ні. Бачу мету, не бачу перешкод – якраз цей самий випадок.
Так, перед учнями і батьками я виступив, привітав, судячи по відгукам досить вдало, без “вхідного білету”, але прикрий “післясмак” від знайомства залишився.
Робити аналіз того, що зараз відбувається з освітою і освітянами Житомира не буду. Про це добре описує Володимир Піньковський в своїй статті “Профком «рулює» освітою міста…”
Скажу одне щодо освітян: як сказав в свій час Гарант Конституції на прес-конференції для журналістів “Я вам не заздрю….”.
Розбираючи суть помилок і досягнень влади можу сказати, що головна помилка діючої влади це:
Перше – абсолютно відсутнє відчуття інстинкту самозбереження;
Друге – контролювати фактично немає чого – все і так під контролем, і ті, хто це контролює, не хочуть втрачати напрацьоване;
Третє – намагаючись зламаючи систему, відбувається певний конфлікт інтересів, а людей ображати – мяко кажучи собі кар’єру ламати, власними руками.
І зупинитися їм неможливо, і вже і не можуть. Якщо керівництву дозволено, чим ми гірше – ось чим керуються ті, хто “схопив владу за бороду”.
І з приходом нової влади всім (не тільки освітянам) задали контрольну роботу з багатьма невідомими і час обмежили, поставивши невиконанні умови. Хто не вирішів завдання – тому незалік ціною роботи, здоров’я, (у деяких заступників і підлеглих від неочікуваних, непередбачених стресів, серйозний розлад зі здоров’ям), а може й ціною життя, яке не витримує цього шоку.
Мені завжди здавалось, що збільшення сучасних предметів, викладання перспективних іноземних мов, посилення якості знання і посилення ролі профспілки освітян – це і є реформи, аніж те, що відбувається в освіті Житомира зараз.
А ВАМ так не здається?