Про те, що раптово перестало битися добре й щире серце автора п’яти книг, заслуженого журналіста України, голови Житомирського відділення благодійного фонду «Заложники Чорнобиля» Володимира Киричанського я довідався далеко від рідних місць.
І згадав першу заочну зустріч з цією незвичною людиною, коли почав дописувати в обласну молодіжну „Комсомольську зірку”. А потім було тих зустрічей чимало. Правда, вже з міцним рукостиканням.
Я став професійним журналістом, а Володимир Соломонович був відповідальним секретарем Житомирської обласної організації Національної спілки журналістів України.
Було приємно заходити в кабінет, де в кутку вічно зеленіла якась дивовижня ялинка з довгими голками (він казав, що то – японська).
Навіть тютюнового диму не відчувалося (можливо, через те деревце), хоча господар затято палив цигарки.
А скільки гарних порад і пропозицій я вислухав, коли заснував власну газету „Апокаліпсис” (нині „Вечірній Коростень”). Йому сподобався малюнок в логотипі видання (земна куля стискала себе руками, ніби людина голову). Очоливши фонд „Заложники Чоронобиля” він навіть попросив використати цей стилізований малюнок в однойменному журналі.
Було приємно випити з Володимиром Соломоновичем запашної кави, яку він із задоволенням готував сам і навіть іноді пригощав ще й якимось надзвичайним коньяком. Можна було поласувати й печивом чи тістечками. Виходив я з того кабінету з припіднятим настроєм, окриленим і готовим до будь-яких звершень.
Потім я зрозумів, що він був справжнім майстром спілкування, і не тільки… Тож одного разу я ненав`язливо попросив написати передмову до моєї книги „П’ятнадцять років: від суботи до суботи”.
Майстер охоче погодився і незабаром з`явилася книга, де були його такі слова: „Тоді Віктор Васильчук, незмінний редактор впродовж усіх п`ятнадцяти років – погодьтеся, це теж неабияка подія і в його особистому житті, і для журналістського загалу області – приїздив до Житомира, заходив до редакції газети нашого правління „Житомирський вісник”, радився, ділився своїми планами. Ми відверто раділи тому, що знайшлася ще одна людина, яка готова покласти на себе нелегкі обовязки редактора назалежної газети”.
Так, саме він найперший визнав мій тижневик незалежним. І найпершим написав дуже щирі й правдиві слова про газету „Вечірній Коростень” у своїй статті „…і народилася перша регіональна”, де йшлося про всі наші зустрічі, про першу регіональну організацію НСЖУ в Коростені, яку я вже очолюю майже 15 років.
З тих пір минуло майже 12 років. А я до останніх днів не поривав стосунків з Володимиром Соломоновичем Киричанським. Дуже часто ми спілкувалися й телефоном.
Низько схиляємо я, і всі „вечірківці”, читачі, члени Коростенської регіональної організації НСЖУ голови в скорботі й шані.
Хай над вашою могилою завжди світить сонце і тихенько співають пташки. Спіть спокійно, шановний. Лебединим пухом хай буде вам земля, а душі – вічний спокій і Царство Небесне.