Варто почати з того, що купила книжку лише тому, що треба – припекло, бо раз у квартал треба хоча б щось та й купити. Зазвичай мій вибір падає на щось недороге, але більш-менш варте уваги, щоб не було жаль тих кількох гривень за відчіпну книжку.
Так було і цього разу, взяла примірник роману І. Роздобудько (багато чула про неї), щоб не брати геть кота в мішку, але великих надій не покладала. Останнім часом почала читати літературу, яка заставляє думати, заставляє шукати незрозумілі моменти, мозкові звивини працювати, а тебе не піддаватися на провокації повсякденності і не ковтати шо-попало-шо-почув за чисту правду. І, власне кажучи, твори цього автора в такий список не входили.
Не дуже звертала увагу на передмову, ну бо що ж поганого напишуть про книгу на початку – нічого, тільки лишній раз заспівають дифірамби, тож одразу почала читати. І чесно, не очікувала та й по правді не вірила, що такий посередній, як здалося на перший погляд та, роман, а як я люблю такі речі називати, ширпотреб, може заставити мене думати глобальніше, ніж у плані дурних марнославних мрій про нездійсненну рожеву казку з щасливим кінцем. Хоча, про кінець, все-таки тут автор не відступила від традицій –і все просто супер класно.
Але не про це мова. Власне чому пишу – справді захопило, справді вплинуло, особливо те, що пропагується не казка, витворена і вилеліяна у дешевих телесеріалах, а все-таки цілісність особистості, її розвиток та засудження «темноти» більшості.
Після такої книги не хочеться дивитися ТБ, не хочеться займатися чим попало,а хочеться сісти і проаналізувати все, що є, а особливо чим живеш та хто ти є. Хочеться встати і почати діяти, виправляти все, поки не пізно і шукати свій шлях, про який періодично торочать з різних джерел і так само періодично ми забуваємо через надлишок побічної і непотрібної інформації з тих самих джерел.
Що ж, до чого я веду, навіть так званий ширпотреб заставляє думати, мислити, діяти. Заставляє удосконалювати себе і читати не лише попсовенькі романчики, а читати інтелектуальну літературу. Заставляє переглянути свої моральні принципи та поглянути на себе збоку, наскільки все-таки жалюгідними видаються такі «модні», «стильні» штампи поведінки, у порівнянні з класичним вихованням так званих «сірих мишок», які не дозволять собі лишнього через погляди.
Прочитавши «ЛСД» Роздобудько можна уловити за хвіст численну кількість думок, які виринають в ході прочитання роману, але ще одне – це те, що я не могла відірватися, бо хотіла знати, що далі, бо хотіла продовження.
Головне, прочитати самому, головне – зробити висновки і тоді багато речей стають на свої місця, і за це варто подякувати авторові роману, що зайняв весь мій сьогоднішній день та вечір.