Прочитала повідомлення на сайті Житомирської міської ради про те, що на травневі свята близько сотні військовослужбовців, призваних до лав Збройних Сил України під час часткової мобілізації, самовільно залишили військові частини в Житомирській області.
За проханням т.в.о. командира військової частини А1494 полковника Р.С. Волкова оприлюднили і списки цих військовослужбовців.
Після того, як ЗМІ активно розповсюдили списки, частина військових все ж таки повернулися у свої в/ч.
Я не ставлю за мету виправдати дії тих військових, які втекли.
По суті, вони дійсно залишили частини у важкий для України і її народу час, але є факти, на які просто не можна не звернути увагу.
Здивувало, що інформацію про втікачів розмістила у себе на сайті Житомирська міська рада, а не обласна.
Історія з дезертирством мала місце саме в області – Новоград-Волинський і Бердичів. У списках вказані військкомати, якими були призвані мобілізовані. Більшість із них знаходяться саме в районах, а не в Житомирі.
Проте, це не головне.
Чомусь українські ЗМІ від місцевого до всеукраїнського рівня, як і сайт Житомирської міської ради, висвітливши факт втечі військовослужбовців, не поцікавилися причинами такого масового дезертирства.
Член громадської ради при Житомирській ОДА Людмила Коберник побувала майже у всіх військових частинах Житомира та області.
Вона називає умови, в яких перебувають мобілізовані, жахливими.
Військовослужбовцям доводилося спати на металевих ліжках без матраців, ковдр і подушок. Виникали проблеми і з харчуванням.
Жінка розповідає, що допомогу у влади доводилося фактично не просити, а «вигризати», бо дослухалися до неї не охоче.
Коберник і на разі спілкується у телефонному режимі з мобілізованими військовослужбовцями.
Однією з найбільших проблем вони називають відсутність соціального захисту.
Свідомо погодившись на мобілізацію на 10 днів, згодом цей термін зріс до 45 днів. Врешті-решт мобілізованих поставили перед фактом – служитимуть до осені.
А між тим, захищаючи Батьківщину, військові все ж повинні бути відповідальними і перед своїми сім’ями.
Значний відсоток із них мають кредитні зобов’язання. Держава пообіцяла надавати мобілізованим кредитні канікули, але чомусь зволікає.
Ось і доводиться вибирати: або захищати країну, а дружину з дітьми запрягти в кредитне ярмо, або захистити сім’ю і знехтувати обов’язками військового.
Звичайно, чомусь одні військові до останньої пулі залишаються вірними Україні, невже ці 100 не змогли?
Вочевидь, не змогли – хтось через сімейні проблеми, хтось через умови, в яких перебувають мобілізовані, а хтось просто злякався.
Проте оцінку таким діям однозначно мають давати не ЗМІ, а військова прокуратура за висновками слідчої комісії.
Покарання для втікачів у вигляді оприлюднених списків стало покаранням для всієї української армії.
Російським ЗМІ навіть не довелося інформацію викривлювати чи вигадувати нову. Взявши текст із сайту Житомирської міської ради, на російських сайтах замайоріли заголовки «Украинская армия разбегается», «Более сотни мобилизованных украинцев самовольно оставили воинские части в Житомирской области».
Вони смакують словосполученнями «самовільно покинули в/ч», «байдуже ставлення до ситуації в країні», «ганебний вчинок».
Тобто, ми ж, українці, публічно засуджуючи факт масового дезертирства без розкриття причин і висновків прокуратури, створюємо відповідний імідж своїй країні, чим активно користується Росія.
Можливо, влада сподівається, що така небажана «слава» української армії зникне так само, як і зникло повідомлення із сайту Житомирської міської ради разом зі списками дезертирів?!.
Помиляється кожен, але у важкій воєнно-політичній ситуації в Україні потрібно прагнути до розуміння та єднання.
Альона Смолянова