Військовий із Житомира, який служить у 95 аеромобільній бригаді, Сергій Архангельський каже, що армія готується до продовження війни взимку, пише Gazeta.ua.
Сергій приїхав у відпустку із Слов’янська Донецької області. Каже, що зараз із спорядженням проблем немає, як раніше.
Яка роль волонтерів у відсотковому співвідношенні допомоги військовим?
“95% – це волонтери, а 5% – це влада. Бачу: якщо щось приїздить з гуманітарки у частину, це волонтерські речі, а також посилки від рідних.”
Правда, що військові зберігають у нагрудних кишенях дитячі малюнки?
“Так. Нам надсилають листи, аплікації, колажі, є досить професійні роботи. Коли дивишся, то не може бути без сліз. Я теж плакав: це настільки емоційно, що ви не можете уявити. У ці малюнки і листи вклали і серце, і душу.”
Що зараз робите конкретно у Слов’янську?
“Готуємося до зими, ремонтуємо техніку. Інша справа, де ми будемо, куди рушимо далі на службу.”
Чи може бути котел у Дебальцеве?
“Це лише прогнози, а, може, й ні. Ніхто не наважиться сказати, чи саме так буде. Одна ситуація (в Іловайську – авт.) мала б чомусь навчити і керівництво країни мало б винести якісь уроки. На даний момент, наскільки я знаю, ніхто не поніс відповідальності.”
Як місцеві ставляться до української армії?
“По-різному. Ті, що зустрічали нас із словами “Ви – наша опора, будьте тут”, ті й залишилися. А є приклад, коли 15-річний хлоп підходить до наших, які після бомбардувань відбудовують школу, і каже: “Я вас ненавиджу, бо ось мої батьки – снайпери в ДНР, а ви тут – фашисти” і далі в три поверхи. На День Незалежності вийшло до тисячі людей, а населення там – понад сто тисяч. Вражають села: якщо село українське, то вітають нашу колону від першої до останньої хати, а там, де росіяни чи вихідці з Росії, все по-іншому. Були випадки, коли під нашу колону виходили цивільні і намагалися зупинити, а позаду них стояли сепаратисти і стріляли. Сьогодні це протистояння виглядає інакше: якщо раніше професійні військові із Росії були інструкторами сепаратистів, то зараз вони безпосередньо беруть участь у бойових діях. Спілкувався з пораненими росіянами, які приїхали, як вони казали, воювати з фашистами. Але згодом висловлювали розчарування, бо не побачили тут фашистів і свастику, але думку свою про українців не змінили. Це хлопці з Самари, Куйбишева, Ростова, Підмосков’я. Мої побратими запитували у місцевих сепаратистів, чому вони не полишають країну. Відповідають, що в Росії вони не потрібні, але хочуть бачити Росію тут.”
Провокують у Слов’янську на конфлікт з військовими?
“Переважає більш толерантне ставлення до нас. Пригадую, як увійшли до Слов’янська і одразу віддали місцевим свою їжу, мильні засоби. А одну з гуманітарних колон, що призначалися нам, пішла на людей.”
Що робите, коли є вільний час?
“Читаємо, ходимо у тутешню бібліотеку. Я он беру детективи.”
Маєте обереги?
“Це майданівський хрестик, мамина молитва і ладанка. Перед кожним виїздом читаємо окрему молитву. Також наші обереги – це тварини. Он завели песика Трасера. Був ще Зевс, але він загинув під колесами БТРа і це була ціла трагедія для хлопців. В іншому батальйоні є кицька Гільза.”
Чи діє нині перемир’я?
“Воно одностороннє, але ми будемо там до кінця – до перемоги.”
