ХХІ «Форум видавців у Львові» видався напрочуд жаркою подією. Я про те, що потрапивши туди, було важко не проникнутися всезагальною книжковою істерією, яка переслідувала відвідувачів протягом п’яти днів заходу.
На форумі було заплановано та проведено більш ніж тисяча чудових заходів, де кожен міг знайти щось для себе. Читачі, видавці, перекладачі, автори, ілюстратори, журналісти – всі зібралися там, де об’єднувало лише одне – книги. І саме любов до книг стала запорукою такого приємного проведення часу. Це був наче марафон, який був у кожного свій, тому що на одну й ту ж годину могло бути заплановано кілька вартих уваги подій, і на наступну годину також, і було дуже важко оцінити і зрозуміти вже четвертий чи п’ятий захід за день. Але, тим не менше, це було варте того.
Окремою темою форуму було представлення «Житомирської школи поезії» у неділю в кафе «Дзига», де зібралися найбільш знакові фігури нашого міста: Ілля Стронговський, Юлія Стахівська, Богдан-Олег Горобчук, Оксана Гаджій, Лесик Панасюк, Марія Хімич та Юлія Кручак.
Модератором на заході була дуже комунікабельна та позитивна Настасія Євдокимова. Сам захід передбачав поетичні читання найновішого доробку авторів, проте вони лише цим не обмежилися і провели для гостей невелику розминку, тобто дали зрозуміти, що ж таке Житомир і з чим, власне кажучи, його їсти. Дуже влучно висловився Ілля Стронговський, що «Житомир надто далеко від Києва, щоб брати участь у київському житті, і надто близько, щоб мати щось своє» і, тим не менше, наше місто є, так званим, «тромбом на трасі Київ – Чоп», де застрягають культурні тенденції на шляху з і до столиці та мають свій розвиток й інтерпретацію.
Цікавим було дізнатися й уявлення про місто іншого автора – Юлії Стахівської, яка вже певний час проживає у столиці, та все ж належить до «Житомирської школи поезії»: «Житомир – це сіра зозулька, яка відкладає яйця культури». Власне це визначення фігурувало у розмові з авторами протягом чи не всього заходу і було логічним продовженням попередньої думки, що це «місто, яке саме ще не дало само собі назву і не треба давати одне визначення».
Як ми бачимо, наше місто не настільки нудне і сіре та одноманітне, як може здатися на перший погляд, у контексті щоденного рутинного життя. Адже, чи не вся зустріч була пересипана цікавими фактами, які, можливо, і не всім відомі. Наприклад, те, що у місті є понад дві сотні літераторів, які активно творять, і це не лише поети, а й прозаїки.
Відомі літературні особистості попередніх століть виїжджали в Житомир на, так зване, літературне заслання, де вони могли б спокійно творити, так як ще Леся Українка назвала його містом патріархальної тиші. Серед вищезгаданих літераторів були і Кочерга, і Коцюбинський, і Купрін, який писав, споглядаючи на болота, які були на місці теперішнього Житнього ринку.
Не знати, чи ці факти, а чи якісь інші були відомі теперішнім жителям міста, проте їх пізнали гості заходу. А ще краще ми могли відчути смак нашого міста, відчути його всім своїм єством, коли проникалися поезією авторів, адже на прохання модератора, кожен мав прочитати свій вірш, де якщо не описані якісь локації Житомира, то хоча б сам твір був написаний під впливом цього міста. Досить цікавими творами виявилися роботи Іллі Стронговського та Марії Хімич, де досить чесно і чітко було розкрито настрій міста. Особливо запам’яталася фраза, якою закінчився вірш Стронговського: «Вміння вчасно себе не продати теж може бути красивим».
Не давала засумувати під час поетичних читань модератор заходу Настасія Євдокимова, яка своїм почуттям гумору розбавляла захід, щоб він часом не перетворився у збіговисько «графоманів» та снобів, а залишився зібранням людей, яких поєднує не лише поезія, а й Житомир, що й підмітила на завершення Настасія.
І, мабуть, досить символічним було те, що на день народження міста зібралися його поетично обдаровані представники, що на жаль, буває дуже рідко. Бо «в Житомирі, щодо літератури досить глухо і розворушити місцеве населення досить важко», як зазначила один з авторів. Тож було б дуже добре, якби такі зібрання стали поштовхом до організації подібних заходів і в рідних краях. Бо перед тим, як відкривати себе іншим, потрібно донести себе та відкрити у себе вдома.