Так сталося, що кілька днів тому чомусь захотілося мені переглянути підшивку «Вечірки» за 2011 рік.
Зупинився на мить на інформації «Цікавий день в українському домі», у котрій йшлося про Сьому Київську міжнародну книжкову виставку-ярмарок, де 18 серпня мені пощастило представляти свої книги разом з письменниками В. Сташуком, М. Пасічником і Володимиром Шинкаруком.
Пригадав, як він підійшов з голівудською посмішкою до мене, потиснув правицю і сказав, що залюбки купить мої казки. І купив. А через кілька хвилин підійшов знову і сказав зовсім по-дружньому: «Гарні казки в тебе, Вікторе»…
Я й раніше зустрічався з Володимиром Федоровичем на наших письменницьких зібраннях, на презентації книги про Василя Остапчука, на різних вечорах. Щось незрозуміле, щемне й приємне притягувало ніби магнітом до цього усміхненого чоловіка. Відчувалася в ньому доброта й приязнь. Трохи пізніше довідався, що він дуже важко захворів і… переміг страшну хворобу, але вдруге вона його, на жаль, здолала…
…А сьомого грудня зателефонував Василь Сташук з Бурусилова і повідомив страшну звістку… Володимир Шинкарук помер… А потім і Микола Білокопитов із Запоріжжя кілька хвилин розповідав, як він познайомився з з цією «чудовою людиною, піснярем, як співпрацював з ним»… Це була справді Людина Великої Доброї Душі, з веселою вдачею, гарним талантом.
Хай рідна земля буде пухом Тобі, Володимире! Царство небесне Твоїй світлій душі! Пам’ять про Тебе вічно житиме в наших серцях, а Твої пісні, книги назавжди залишаться з нами. Низько схиляємо голови в зажурі перед рідними, близькими й друзями.