Минув рік. Один з найважчих і найтрагічніших для Української держави. Поодинокі постріли на майдані по відчайдушних патріотах перетворилися на суцільне знищення цвіту української нації.
Рік тому ми, сподіваючись на самого Бога, щиро вірили у перемогу над режимом. Ми виходили на Майдан проти корумпованості чиновників, проти знищення української мови та української культури, проти дерибану бюджету та землі, проти безправ’я пересічних українців…
Але промайнув цілий рік. Рік болючих втрат. Мало не у кожній звичайній українській родині оселилися біль та туга за сином, чоловіком, братом, другом, сусідом. Так, ми навчилися самоорганізовуватися, пишатися власною історією, культурою та мовою, боронити Батьківщину, покладаючись не стільки на зброю, скільки на силу духу… Разом з тим, чи досягли, чи змогли реалізувати ми ті цілі та ідеї, заради яких поклали своє життя янголи Небесної сотні?!
Ті ж корупційні схеми, дерибани, показухи і невиконані обіцянки високопосадовців. Змінилися лишень їх обличчя. Лише обличчя та аж ніяк не суть.
Нас закликають не виступати проти влади, аби не створювати яскравої картинки для РашаТВ. Але ж чи маємо ми право мовчати і чемно ковтати нахабність та цинізм представників влади?!
Доки хлопці боронять нашу країну від нашестя рашиської чуми на Сході – наш фронт тут.
Не заради збереження багатств Межигір’я (часом складається враження, що так чемненько доглядають за майном Батона, ніби чекають на його повернення!), не заради залишених на своїх посадах ригівських прихвоснів, і вже тим паче не заради свавілля нових можновладців пролили і проливають кров наші патріоти. Мовчати і терпіти сьогодні те саме, що зневажати пам’ять Небесної сотні.
Скільки земельних ділянок припадає на родину кожного місцевого депутата? Куди насправді йдуть кошти виділені депутатам на забезпечення потреб виборчих округів? На які потреби та як розподіляється бюджет міста та області?…
Якщо ми й надалі лишень мовчки спостерігатимемо без дій, якщо не вимагатимемо відповідей, пояснень та покарання, – ми втратимо Україну навіть раніше, аніж мріє Путлєр, ми зрадимо тих, хто ціною власного життя здобував для нас свободу!