​Записки сільського єврея. Записка сімнадцята. Містика Ч.3

Записка сімнадцята. Ч.2.

Гуру

Нам було по вісімнадцять-двадцять років. Йому ж — близько тридцяти. Він віртуозно володів хатха-йогою, був досить відомим лікарем-психіатром і неймовірної сили гіпнотизером, але свої справжні можливості не демонстрував серед колег — свідками їх були ми. Нам він показував, зокрема, зовсім незвичний гіпноз: повернувшись спиною, мовчки, через віконне скло. Але був і містифікатором, і до цього часу я не знаю, де правда, де обман, де жарти, а де фантазії в тому, що він говорив.

В моєму райцентрі у мене був знайомий інженер М. — приємна, порядна людина, але алкоголік, чотири рази одружений і розлучений. Якось я розповів Гуру про нього і запитав, чи ефективний гіпноз проти алкоголізму.

Гуру вийняв з кишені невеликий зігнутий шматок дроту — я тоді ще не знав, що у екстрасенсів це називається «рамка», та й про екстрасенсів тоді ще ніхто не чув.

— Представь себе этого человека, — сказав Гуру.

— Внешность или характер?

— Внешность.

Я невиразно уявив собі обличчя інженера.

— Четче, — попросив Гуру, струшуючи рамку.

Через хвилину він сказав:

— Лет пятнадцать тому ему неудачно сделали операцию на прямой кишке. У него импотенция. Поэтому он пьет и расходится с женщинами.

Я поїхав до інженера і все розповів. Той підтвердив, що це правда, і дуже вражався.

Я дуже мріяв дізнатись про свої минулі народження. Гуру сказав:

— Это можно узнать случайно, мимоходом, к этому не надо стремиться.

Якось я сидів на полі і побачив там табун коней. Милуючись ними, я відчув якусь дивну тугу. Зустрівшись з Гуру, я сказав йому:

— Мне кажется, в прежнем рождении я был лошадью.

— Нет, ты не был лошадью.

— А кем я был?

— Ты был адвокатом. И брал взятки. И в наказание за это родился евреем.

Я ніколи не міг зрозуміти, коли Гуру жартує, а коли ні, у що він вірить і над чим сміється. Як би там не було, ми від містики божеволіли, а йому все сходило з рук, хоча саме він і був справжнім духовидцем.

Іноді Гуру частував нас афоризмами, своїми і східними.

«Чтобы видеть тот мир, надо умереть в этом.»

«Прежде чем цветок завянет, он должен расцвести.»

Словом, все зводилось до повного самозречення. А після цього повинне було початись якесь незбагненне цвітіння.

Я прочитав буддійські тексти і обережно поплакався Гуру на байдужість і мертвий спокій нірвани.

— Да ты знаешь, что ты сможешь делать после нирваны?! Вот тебе не нравится это дерево — ты сможешь создать другое! Тебе не нравится вон то женское тело — ты можешь создать для себя лучшее! Будда и другие просветленные могут творить миры! Хотя даже Будда пока всего лишь на четвертом луче… А есть и седьмой луч.

Я підсвідомо відчував, що особисто для мене стати ортодоксальним буддистом чи йогом означає повний крах, і запитав Гуру, чому Гете не любив і навіть боявся Індії.

— Многие боялись Индии. Но ты знаешь, чем хороша Индия? Тем, что там нищий может лежать под забором и рассуждать о таких вещах, которые тебе и не снились!

Я знову думав про свою посередність, бездарність і про те, як це прекрасно — лежати під парканом і думати, приміром, про якісь тонкі проблеми теорії пізнання в абсолютному ідеалізмі Шанкари.

— А что означает эта мысль в Ведах: “Этот путь ведет к тому, кто выше всякой истины, и другого пути нет”? Кто это — тот, который выше всякой истины?

— Ты не поймешь.

Боюсь, не одним клієнтом поповнилась психіатричка завдяки діяльності нашого Гуру. Невдовзі цей дивовижний, такий далекий від самозречення демон кудись зник. Мені говорили, що він живе в Росії, став професором. Хай там як, я б не ризикнув зустрітися з ним ще раз. В житті іноді трапляються фатальні люди — ті, перед якими ми безсилі.

Тупик

Я заходжу в зал міської бібліотеки і знову бачу його — тих часів, коли він остаточно «поїхав» на містицизмі.

Він ще більше схуд, в очах проступає вже відчай і безумство — тепер діалектику йому замінює пошук самадхі.

— Малыш, — шепочу я, — привет, малыш, привет…

— Кто вы? — запитує він.

— Я философ, литератор.

Напевно, ніякий я не філософ, але так йому буде цікавіше.

— А ты, судя по книгам, интересуешься индийской философией…

Він спалахує від радості. У нього такі очі, боже мій!

— Да. А вы тоже?

Наскільки ж я сухіший і скептичніший за нього!

— Очень.

— Вы никогда не пытались достичь самадхи?

— Мистика шире одной индийской философии.

— А что же еще есть?

— Есть и современные европейские талантливые мистики. Есть, например, такой философ — Бердяев. Или Юнг.

— Они просветленные? Они достигли нирваны?

О господи, в цьому він непереборний, безнадійний осел.

— Видишь ли, мистический контакт с Бесконечностью — это не совсем то, что ты думаешь.

— А что это?

— Видение. Но, поверь, после этого ты совсем не будешь знать столько, сколько ожидаешь. Просто ты будешь больше верить в то, что жизнь имеет смысл, что есть бессмертие души, бог, абсолют.

— А вы верите?

— Если существует одушевленная бесконечность, — а она существует, — то, скорее всего, и многие другие откровения мистиков — тоже не пустые разговоры. А вообще… брось пока все это — о матери подумай…

Мені так хочеться вхопити його за астральні барки!

Він блідне, думає.

Що я можу йому сказати? Що б я не радив — все беглуздо. А Бердяєва і Юнга в сімдесятих роках немає в бібліотеках.

Безумство

Гімни Рігведи остаточно розчавили його матеріалістичний світогляд. Хіба можна було залишитись атеїстом, читаючи такі зовнішньо атеїстичні вірші?

Буття і небуття тоді не було.

Ані повітря ще не було, ані неба.

Що рухалося? Де? Під захистом чиїм?

Що за вода тоді була — глибока безодня?

Ні, не було тоді ні смерті, ні безсмертя.

І не було ознаки дня чи ночі.

Єдине дихало, не коливаючи повітря,

І не було нічого, окрім нього.

Звідкіль взялася ця світобудова?

Сама себе, чи хтось створив такою?

Хто в вищім небі дивиться за світом,

Той знає це, а може, й він не знає.

Він купив на останні гроші потрібну книгу, прибіг додому і відкрив Дхаммападу:

«Якщо мудрий пов’язаний з мудрим, швидко знайомиться він з дхаммою, як язик зі смаком юшки.”

“Якщо дурний пов’язаний з мудрим навіть все життя, він знає дхамми не більше, ніж ложка — смак юшки”.

“Коли ж дурень, на своє нещастя, оволодіває знанням, воно знищує його щасливий жереб, розбиваючи йому голову».

Друга і третя дхамми, особливо третя, були про нього — це він відчував всією душею — він явно божеволів. Поруч з ним жило таємне і всесильне знання, але йому воно не давалось. І він вирішив оволодіти ним, чого б це йому не коштувало.

Остання записка