Де-факто правителю Польщі Качинському не вдалося завадити переобранню Дональда Туска на посаду президента Європейської Ради. Качинський дедалі наполегливіше веде країну до міжнародної ізоляції, вважає Барбара Везель.
Матеріл: DW.
Це був першокласний політичний амок. Іще на початку саміту ЄС прем’єрка Польщі Беата Шидло заявила, що зробить усе, аби уникнути переобрання глави Європейської Ради Дональда Туска. Усе? Вона бігатиме по колу й кричатиме? Співатиме весь вечір польський національний гімн? Зрештою, вона лише виконує доручення її партійного шефа Ярослава Качинського. А він, своєю чергою, страшенно ненавидить Дональда Туска, звинувачуючи його у власній поразці на виборах 2007 року та якоюсь мірою ще й у смерті свого брата Леха. Але ця абсурдна спроба зробити через це заручниками 27 інших країн-членів ЄС була заздалегідь приречена на невдачу.
Що це було?
Чого, власне, хоче цим досягнути верховний послідовник теорії змови та всесильний ляльковод за допомогою цієї акції? Уже за часів свого прем’єрства Качинський мучив ЄС надмірними вимогами та погрозами. Його фірмовими ознаками були безмежна впертість та впертий націоналізм.
Минулі 15 років, схоже, не допомогли очільнику партії “Право і справедливість” (ПіС) набути помірності та м’якості, які зазвичай приходять із віком. Навпаки: він знову намагається нав’язати ЄС свою волю та робить це за допомогою простого шантажу, спираючись на нещадне самолюбство. У випадку з Туском це, між іншим, зазнало грандіозного провалу: голосування за переобрання екс-прем’єра Польщі на посаду президента Європейської Ради завершилося з результатом 27 проти одного. Навіть його друзі з Вишеградської четвірки та британська прем’єрка залишили його наодинці.
Незрозумілою лишається лише відповідь на запитання: чого, власне, хотів досягнути Качинський? У цьому випадку не йшлося ані про більше грошей, ані про посилення права голосу для Польщі. Тут ішлося виключно про самоствердження одного чоловіка. Можливо, ще й про польську внутрішню політику – гучні заяви з Варшави про “диктат Берліна” після переобрання Туска підтверджують це припущення. У польському уряді між тим уже теж знають, як працюють “альтернативні факти”. І там вважають, що власні виборці захоплено проковтують цей політичний театр. Крім того, частина публіки завжди любить фігури героїчних жертв.
Польща самоізолюється
Але що ще? Де, власне, зараз місце Польщі в Європі? Качинський дедалі наполегливіше ізолює свою країну. “Будьте обережні з мостами, які ви за собою спалюєте”, – застеріг своїх земляків Дональд Туск. Але члени уряду в Варшаві поводяться як сшаленілі підлітки та гримають всіма дверима, до яких лише можуть дотягнутися.
Ця поведінка видається підлітковою, незрілою та якось мірою навіть сміхотворною. Щоб країна відмовилася навіть підписати заключний документ саміту ЄС з власної впертості, бо не змогла домогтися свого, цього ще, схоже, ніколи не було в багатій на різні історії Євросоюзу.
Терпіння ЄС не безмежне
Європа опинилася в непростій ситуації, а терпіння “дорослих” членів ЄС має свої межі. Уже зараз лунають перші голоси, які закликають перекрити Варшаві потік європейських коштів. Щороку Польща отримує 11 мільярдів євро допомоги на розвиток із Брюсселя. Країна лишається найбільшим грошовим реципієнтом ЄС. За два роки обговорюватимуть новий бюджет Євросоюзу. Тоді казна спільноти й без того буде не такою повною, адже її має залишити Великобританія. Якщо Польща продовжуватиме в тому ж дусі, вона незабаром втратить своїх останніх друзів у Європі, які могли б її підтримати під час обговорення питання перерозподілу коштів. Зокрема й передусім цього не робитиме Німеччина.
Постійний потік ненависницької риторики з Варшави підігріває сусідські відносини Польщі до критичної межі, якщо не ще більше. Якщо Польща зараз іще лише через свій поганий настрій поставить під загрозу єдність ЄС, в новій Європі різних швидкостей вона опиниться на парковці далеко від центру подій.